Давним-давно, коли на землі ще й людей не було, а росли тільки дерева і зеленіли трави, послав Небесний володар на землю небачену посуху. Тягнулася ця посуха місяць за місяцем, і не було їй кінця.

Сонце, як розпечене вугілля, спопеляло все навколо. Земля вдень і вночі дихала жаром. Пересохли всі ставки, озера, річки і струмки. Обвуглилися дерева. Птахи замертво попадали на землю. У висохлих ставках гинули жаби і жаби. Високо в горах і лісах лежали бездиханні звірі.

Сиділа у своїй маленькій нірці жаба з широко роззявленим ротом, в горлі у неї все пересохло. До того досиділась що розуміє несила далі сидіти бо скоро смерть від задухи настане. Вирішила вона: подамся до Небесного володаря дізнаюсь чого так довго немає дощу. Як взялася вона скреготати: рідню свою жабячу, на раду скликати. Зібралося жаб’ячої породи сила силенна. Усі кволі та сердиті, спекою змучені. Сіла жаба, на передні лапки сперлася, і почала мову вести:

- Хочу запитати я у Небесного володаря, за які наші провини не посилає він нам дощу.

Жаби закричали:

- Ква-ква! Такого не бувало! Ніколи не бувало! Ніхто до Небесного володаря зроду не добирався! Кинь базікати, покарає тебе Небесний володар за таку мову!

- Бре-ке-ке-ке! І так і сяк кінець нам приходить, - заперечила жаба. - Так вже краще піднятися в захмарні висоти, може, то єдине наше спасіння? Ану ж, хто зі мною?!

Поскакали жаби слідом за жабою. А чутка попереду їх мчить, що, мовляв, йде жаба з ріднею до самого Небесного володарю тяжбу затівати.

Стрибає жаба, в лапці зів'ялий лист тримає, ніби прапор. Скрекочуть жаби, квакають страшний шум піднімають.

Йшли вони повз бамбуковій гайки з обгорілими листочками. А там зграя ластівок від спеки ховається. Дивляться - йде повз жаба з жабами. Запитують ластівки:

- Куди це ти ведеш свою рідню?

- Бре-ке-ке-ке! Небо послало нам велику посуху. Іду я до Небесного володарю про дощ його просити. Стрепенулись ластівки:

- Далеко небесні понад хмари, як до них доберешся?

- До будь-якого місця на світі має бути дорога, якось шлях надибаємо.

Чи можна до вашого війська пристати?

- Чим більше нас буде, тим краще!

- Немає в нас твоєї сміливості, жабо. - Зате є міцні дзьоби та крила. Приймай нас до свого гурту! .

І рушили всі вони далі. Веселіше застрибали жаби. Попереду з листом-прапором жаба скаче. Рухається військо - пил хмарою піднімається. Увійшли вони в ліс, де все листя опало, всі квіти зів'яли, тільки жалібно гудуть бджоли, плачуть всім роєм: ніде їм нектар збирати.

Побачили бджоли жабу з жаб'ячих військом і запитують:

- З-з-з! Гей, жабо! Куди це ти ріднею та ластів’ячим гуртом йдете в таку спеку?

Витріщила жаба очі, широко розкрила рот, махає листом-прапором:

- Бре-ке-ке-ке! Небо послало нам велику посуху. Ідемо зі скаргою до Небесного володаря. Хай дарує дощ нашій землі.

Бджоли до жабі підлетіли, заторохтіли:

- З-з-з! Немає в нас твоєї сміливості, жаба. - Зате є у вас довгі жала. - Візьми і нас з собою!

І рушили далі всі разом. Жаби стрибають, ластівки крилами махають, над ними бджоли гудуть. Жаба попереду з листом-прапором скаче. Рухається військо - пил хмарою піднімається.

Довго-довго йшли вони в задушливому хмарі пилу, все сильніше і гарячіше пекло сонце. Лист-прапор у жаби в лапці зовсім пожух, пожовк. Нарешті дійшло військо до захмарних висот, до самих воріт обителі Небесного володаря. Ворота в обитель Небесного володаря високі-високі, замкнені вони міцно-міцно, з двох сторін могутні фортечні стіни.

- Як же нам бути, жабо! - Нелегко до Небесного володаря добратися. Що ж нам робити?

Подумала жаба тай каже, нумо браття та сестри жаби подайте голос що б небесному володарю почулося хто до нього зі скаргою прийшов.

Почали жаби скреготати та квакати. Підняли шум страшний та галас. Та такий що докотився він до до замкнених покоїв Небесного володаря.

Почув Небесний володар гамір тай питає:

- Хто це осмілився порушити спокій нашого Небесного палацу?

Вбігла палацова варта, доповіла з переляку, що кріпосні стіни оточило військо жаби, вимагає, щоб пустили жабу перед очі Небесного володаря для бесіди. Розгнівався Небесний володар і грізно вигукнув:

- Жаба? Тварюка непоказна, худородна, грязнуха болотна хоче, щоб Небесний володар удостоїв її бесідою! Не бувати цьому.

Та жаби скреготали без упину і слухати то було нестерпно. Не витримав врешті решт Небесний володар, наказує варті:

- Негайно погубити цю мізерну жабу а її бридке військо розігнати по болотах!

Схопилася варта за зброю вискочила до жаб’ячого війська..

А жаба високо підняла свій листок-прапор, розкрила ширше рот, надула черевце та як крикне:

- Бре-ке-ке-ке! Де ви, бджоли мої з довгими жалмі? Летіть-но сюди та варту жальте не жалійте!

Налетіли бджоли і давай вартових жалити та кусати. Махали ті зброєю у різні сторони та не могли бджолам шкоди заподіяти. Врешті решт змушені були тікати геть усі комахами пожалені. Та так тікали що браму зачинити не встигли, от жаба з військом у ті двері і просунулась.

Дізнався Небесний володар, що варта його розігнана з ганьбою, а жаба в палац проникла, і розгнівався страшно. Підповзає тут до його трону - чарівна сколопендра, проситься в битву. Кивнув головою Небесний володар і наказав:

- Нехай же помре жаба. Умертви її своєю отрутою! Заквапилася чарівна сколопендра, перебираючи незліченними ногами, викидаючи отруту зі свого смертоносного жала, а за нею рушили тисячі сколопендр: все навколо чорно стало. Злякалися жаби, заквакали від страху.

Тільки жаба листок-прапор вище підняла, рот ширше роззявила, черевце до межі роздула і закричала:

- Бре-ке-ке-ке! Де мої ластівки з міцним дзьобом? Нумо до бою!

Злетіли ластівки хмарою. Налетіли та за короткий час геть усіх сколопендр і поклювали.

Військо жаби волає, квакає, гуде, гарчить - перемогу торжествує.

Почув Небесний володар, що чарівна сколопендра програла битву, розгнівався ще дужче, і страх йому в серце закрався.

Змушенний він був вийти до жаб’ячого війська.

Сіла жаба посеред Драконова двору, підняла свій прапор, до Небесного володарю волає:

- Бре-ке-ке-ке! Небесний володарю! Ось уже кілька років ви не посилаєте до нас на землю дощу, бо пересохли річки і струмки, почорніли трави і дерева, птахи і звірі гинуть без рахунку. Небесний володар, у нас до вас тільки одне прохання: щоб всі ми не загинули від страшної посухи, посланий вами, подаруєте землю дощем.

Розсміявся Небесний володар, закивав головою:

- Так ось воно що? Значить, ти тільки за цим і йшла до мене? Повертайся додому, жаба, я зараз же пошлю на землю дощ.

Нахилилася жаба, глянула вниз, на земний світ: піднявся там вітер, зібралися чорні хмари, все потемніло в чотирьох країнах світу і хлинув небачений дощ.

Заквакали з радості жаби. Загули, заджичали бджоли. Защебетали ластівки.
Обернулася тут жаба і каже:

- О Небесний володарю! Вдячні ми за Вашу ласку, та як знову трапиться на землі засуха що ж нам робити? Кожен раз збирати військо, чи як?

- Придумай що-небудь, жаба, тільки не з'являйся більше перед мої очі, - поспішно відповів Небесний володар.

- Добре. Давайте, про Небесний володар, домовимося з вами, що як тільки подам я свій голос і закричу:

"Бре-ке-ке-ке!" - Ви одразу пошлете на землю дощ.

- Добре, добре, нехай буде по-твоєму, - сказав Небесний володар. - Тільки не шуми більше в моєму палаці.

На тому вони й розійшлися. І повела жаба своє військо назад. Коли повернулися вони на землю, небо більше не палахкотіло вогнем, навколо віяло приємною прохолодою, шуміли річки і прозорою вологою наповнилися струмки

З того часу варто тільки жабі подати голос "бре-ке-ке-ке" - і відразу ж Небесний володар посилає дощ. Видно, тому поважні наші пращури говорили: "Жаба – у самого Небесного володаря впошані " - і наказували дітям і внукам ніколи не чіпати жаб, завжди пам'ятати про їх заслуги і користь.