Жив у старовину один селянин, такий бідний що страх. Не було у нього в господарстві ні шматочка заліза. Валити ліс і обробляти землю йому доводилося кам'яними і дерев'яними знаряддями. З ранку до ночі працював він, але так і не міг вибитися зі злиднів. І був цей селянин до того брудний і обірваний, що дівчата при зустрічі з ним відверталися, діти поспішно тікали, а старі люди гірко прикривали обличчя руками і плакали.

І бідоласі доводилося страждати на самоті. Навіть звірі та птахи уникали його.

Одного разу селянин побачив чудовий сон. Йому наснилося, ніби на землю спустився дух і сказав йому:

- Завтра повз тебе поїдуть три вершники і проситимуть про нічліг. Погано буде як відмовиш їм у чьомусь!

І справді, на другий день селянин побачив, що повз його хатину їде людина верхи на коні. Вершник був одягнений у все біле, і кінь під ним теж була білим. Від них віяло холодом.

- Чи є у тебе місце переночувати? - Крикнув вершник зверхньо. Нумо, підготуй що потрібне!

- У моєму жалюгідному курені не знайдеться для вас гідної ночівлі, - відповів розгублений селянин .- Прошу вас, пане, пошукати його в іншому місці.

Трохи пізніше він побачив поважного вершника в сліпучому жовтому вбранні верхи на жовтому коневі. По небу за ним повзли грозові хмари, а коли кінь з вершником наблизився, з гір налетів порив холодного вітру. Селянин злякався і відмовив подорожньому в нічлізі.

Увечері, незадовго до сходу місяця, він побачив третього вершника, одягненого в усе чорне, некрасивого і кремезного. Під ним був великий сильний кінь вороної масті.

Коли вершник наблизився, небо на горизонті освітилося, прохолодний вітерець приніс запах гірських лісів, птиці на даху будинку дружно защебетали, а струмочок сильніше задзюркотів на каменях.

І сам селянин не відчув цього разу ніякого страху. Надав подорожньому нічліг і розділив з ним свою трапезу.

Але дивна річ: на ранок незнайомець зник, а на тому місці, де він спав, залишився великий чорний шматок заліза.

Тут селянин зрозумів, що перші два вершники були духами срібла і золота. Його охопив нестерпний жаль, але шкодувати було марно. Шанс швидко збагатитись було втрачено.

Виготовив селянин із заліза собі інструменти плуга лопату та сокиру і почав приводити до лажу полу. Помалу пішли на лад його справи, заколосився рис, та гарним був урожай. Усе в його руках було до ладу. Збагатів поступово селянин та не через миттєвий зиск, а через поступову та віддану працю на своїй землі.

Так дух заліза віддячує простій людині.