У старі часи жив собі бідний старий, і була у нього красуня дочка По сусідству з ним жив інший стариган, дуже багатий, а у нього був син як то люди кажуть трохи не при собі. Бідняк, бажаючи поріднитися з багачем, насильно видав свою дочку заміж за цього дурного хлопця.
Дочка скоро зненавиділа свого чоловіка, але розвестися з ним не могла – такі жорстокі були закони в ті часи. Тому вона вирішила придумати що-небудь, щоб довести перед людьми дурість свого чоловіка, щоб ця дурість змогла послужити приводом для розлучення. Її батько був хорошим мисливцем і, наслідуючи йому, його дурний зять теж займався полюванням, ставив капкани на зайців і вершу на риб, але нічого не міг зловити.
Одного разу дружина причепила до капкана свого чоловіка карася, а у вершу засунула убитого зайця. Її дурний чоловік подумав, що це насправді він зловив. Висунув він язика з радості і побіг додому з криком:
- Я зловив у вершу зайця, а в сильце карася! Якраз в цей час в їх будинку відбувалися збори жителів.
Молода жінка розповіла присутнім про дурну витівку її чоловіка і попросила їх бути свідками, що він сказав ці дурні слова. Вона сказала:
- Ось до якого ступеня дурний мій чоловік, він упевнений, що зловив карася сильцем, а зайця вершою. За такого дурня батько з матір'ю насильно видали мене, тому тепер я повинна розвестися з ним.
Люди переконалися в дурості її чоловіка і допомогли їй розвестися з ним. Таким чином, дочка бідняка завдяки своїй винахідливості зуміла розвестися з своїм ненависним чоловіком.