— Значить, Лис так ніколи й не спіймав Кролика? Так, дядечку Римусе? — запитав Джоель наступного вечора.
— Було й так, друже, що ледь-ледь не впіймав. Пригадуєш, як Братчик Кролик надурив його з кропом?
Ось невдовзі потому пішов Братчик Лис гуляти, набрав смоли і виліпив з неї чоловічка — Смоляне Опудальце.
Узяв він те Опудальце та й посадив край дороги, а сам заховався під кущем. Тільки сховався, зирк — іде Кролик по дорозі, підстрибуючи: стриб-скік, стриб-скік.
Старий Лис лежав тихо. А Кролик, як побачив Опудальце, так здивувався, аж на задні лапки встав. Опудальце сидить собі та й сидить, а Братчик Лис під кущем не ворухнеться.
— Доброго ранку! — привітався Кролик. — Гарна днина сьогодні.
Опудальце мовчить, а Лис і далі тихо лежить.
— Що ж це ти мовчиш? — питає Кролик.
Старий Лис тільки оком моргнув, а Опудальце — воно нічого не відповіло.
— Та ти на вуха слабуєш? — запитує Кролик. — Якщо недочуваєш, я можу й дужче кричати.
Опудальце мовчить, а Старий Лис лежить тихенько.
— Ти грубіян, я тебе провчу за це! Так, таки провчу! — розгнівався Кролик.
Лис ледь зі сміху не луснув, а Опудальце — воно нічого не відповіло.
— Коли до тебе говорять, потрібно відповідати, — обурився Кролик. — Негайно скинь капелюха і привітайся, а то я тобі такої прочуханки дам!
Опудальце мовчить, а Братчик Лис — він і далі лежить тихо.
Ось Кролик відскочив назад, замахнувся та як вгамселить Опудальце по голові кулаком!
Кулак прилип, ніяк не відірвеш його: смола міцно тримає.
А Опудальце знай мовчить, і Старий Лис лежить собі тихо.
— Відпусти негайно, а то вдарю! — вигукнув Кролик.
Вдарив Опудальце другою рукою, і ця прилипла.
А Опудальце — анічичирк, і Братчик Лис — він лежить тихенько.
— Відпусти, бо я тобі всі кістки потрощу! — так сказав Братчик Кролик.
Але Опудальце — воно нічого не відповіло. Не відпускає та й годі.
Тоді Кролик копнув його ногами, і ноги прилипли.
А Братчик Лис лежить тихо.
Кролик кричить:
— Якщо не відпустиш, я буду штовхатися!
Буцнув Опудалко головою — і голова прилипла. Тоді Лис вистрибнув з-під куща.
— Як ся маєш, Братчику Кролику? — каже Лис. — Чом же ти не вітаєшся зі мною?
Впав Лис на землю та й ну сміятися. Ой і реготав він, так реготав, аж у боці закололо.
— Ну, сьогодні ми вже точно разом пообідаємо, Братчику Кролику! Нині я й кропу припас, так що ти у мене не викрутишся, — сказав Лис.
…Тут дядечко Римус замовк і заходився виймати з попелу печену картоплю.
— Старий Лис з’їв Братчика Кролика? — поцікавився хлопчик у дядечка Римуса.
— А хто його знає, — відповів дідусь.
— Казка ж закінчилась. Хто каже — Братчик Ведмідь прийшов, його виручив, а хто каже — ні. Чуєш, мама кличе тебе. Біжи, малий.