По ялинку внучка з дідом
йшли по лісі навмання.
А за ними бігло слідом
довговухе цуценя.
Задивилась, мабуть, внучка
на ялинку, на сосну
і зронила якось з ручки
рукавичку хутряну.
Рукавичка невеличка
на снігу собі лежить.
Раптом мишка
тишком-нишком
з нірки вилізла й біжить
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є?
Тільки голосу з хатинки
щось ніхто не подає.
Влізла мишка в рукавичку
і сама в ній стала жить.
Раптом зайчик-
побігайчик
з-під ялиночки біжить.
– Ну й хатинка!
Ну и дивинка!
Відгукнися – хто тут є? –
Чує зайчик: Із хатинки
хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто?
Що за гість?
– А я зайчик-
побігайчик
довгі вуха, куций хвіст!
Вліз і зайчик в рукавичку,
стали вдвох у хатці жить.
Раптом білка –
стриб із гілки!
Та по стежечці біжить.
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися –хто тут є? –
Чує білочка: з хатинки
хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст!
– А я білка–тепла шубка,
невеличка я на зріст!
Влізла й білка в рукавичку,
стали втрьох у хатці жить,
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
попід соснами біжить.
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися –хто тут є? –
Чує лиска: із хатинки
хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст,
є тут білка–тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?
–Хто ж не зна мене, лисичку,
і вигадливу, й метку? –
Влізла й лиска в рукавичку,
примостилась у кутку.
Ще й кабан прибіг ікластий,
і куниця, й їжачок.
Тут і голці ніде пласти!
Скільки сміху й балачок!
Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.
А з барлогу
на дорогу
вийшов заспаний ведмідь
– Що за зборище зібралось?
Що за хата?
Хто тут є?
Хто здіймає сміх та галас,
зовсім спати не дає?
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст,
є тут білка–тепла шубка,
то малесенька на зріст.
Ще й лисиця є, сестриця,
і вигадлива, й метка,
є кабан, їжак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
– Я ведмідь, я хочу спати,
сміху-жартів не люблю!
Сяду я на вашу хату
всіх вас разом роздавлю!
Злий ведмідь гарчить, лютує
ломить всі кущі підряд.
Що робити? Хто врятує
переляканих звірят?!
А тим часом дід та внучка
вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
що аж зашпори зайшли.
– Рукавичка де ж поділась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побіжи, мій песик милий,
рукавичку відшукай!
Песик дівчинку послухав,
хвіст– угору, в землю – ніс,
і примчався скільки духу
на те саме місце в ліс.
Рукавичка як живая,
ходить ходором, тремтить.
А до неї підступає
розлютований ведмідь.
Як загавкав пес на нього –
аж ведмідь оторопів,
зразу втік і до барлога
причвалав і захропів.
Тут звірята всі зраділи,
стали песика хвалить,
що прогнав ведмедя сміло,
не злякався ні на мить.
Каже песик: – Дуже прошу
інше мешкання знайти.
Треба дівчинці хорошій
рукавичку віднести.
– А хіба ж це рукавичка?! –
загукали всі. – Невже?!
В нас нема такої звички
забирать собі чуже!
Всі ми підемо з тобою
рукавичку повернуть! –
І веселою юрбою
звірі вирушили в путь.
До дівчатка за хвилинку
рукавичку віднесли,
і всі разом круг ялинки
танцювати почали.