У незапам’ятні часи в невідомому краю височіла величезна гора, а на тій горі химерні камені один на одного громадилися. На вершині гори в чорній-причорній печері жив величезний тигр: шкура плямиста, очі опуклі, на лобі біла мітка, і сили був величезної такої, що ніхто зрівнятися з ним не міг. Заричить тигр сердито – земля затремтить, гори захитаються. У підніжжя гори в бездонній зеленій безодні величезна черепаха жила. Розсердиться черепаха, вдарить панциром по воді – забігають, закружляють хвилі. Витягне вона шию – ще на три метра довша стане,. А на самій середині гори росла сосна. Вся скривилася, зігнулася – тисяча років їй було. З усіх сил намагалася стара сосна ширше розкинути свої віти – боялася, як би молоді дерева поруч з нею не виросли.
Хоча тигр жив на самій вершині гори, а черепаха – в глибокому вирі, були вони нерозлучними друзями. Як не побачаться день, другий – засмучуються, трьох днів не пройде – біжать відвідати один одного. То тигр спуститься з гори, то черепаха на вершину підніметься. І всякий раз проходили вони повз старої сосни, частенько її здоров’ям цікавилися.
– У-у, е-е, – шуміла у відповідь сосна, а сама потай заздрила друзям.
Не по душі була їй могутність тигра, не до вподоби сила черепахи, але більш за все докучала сосні їх міцна дружба. Давним-давно замислила сосна розлучити нерозлучних друзів, ворожнечу посіяти між ними, та все зважувала, як це зробити. І придумала нарешті. Тільки, поки вона думала, засохла наполовину і почорніла, а голки її жовтими стали.
Якраз в ту пору черепаха вирушила на вершину гори провідати свого друга тигра. Дісталася вона до сосни і тільки було хотіла привітатися, як раптом чує – сосна її питає:
– Куди йдеш, сестро черепаха?
– Іду відвідати старшого брата тигра, – відповідає черепаха.
Зітхнула тут сосна, та так тяжко. Здивувалася черепаха і питає:
– Ти що це зітхаєш, сестро сосна?
А сосна знову тяжко зітхнула і каже:
– Та не радила б я тобі ходити до тигра.
Дужче здивувалася черепаха і знову запитує:
– Чому ж це ти не радиш мені йти до тигра?
– Знала б ти, – тихенько промовила сосна, – як вчора на вершині гори він тебе паплюжив, вуха б мої не дослухалися.
– Як же він мене ображав – стала допитуватися черепаха.
– Можу сказати, а ти не розсердишся? – ще тихіше, щоб ніхто не почув, запитала сосна. – Так ось, обізвав він тебе пуголовком, погрожував, як прийдеш ти до нього, згризти твій панцир і випити твою жовч.
Почула це черепаха, висунула голову і в дикій люті поповзла назад в свій вир.
А тигр чекав її, чекав в печері, та й каже сам собі:
– Що це сестриця черепаха не йде?
Вийшов тигр зі свого лігва, озирнувся навколо: ніде не видно черепахи. «Піду сам провідаю її». Вирішив так тигр і помчав вниз з гори.
Раптом чує – сосна його питає:
– Куди йдеш, братику?
Відповідає їй тигр:
– Так ось, не дочекався я черепаху і сам вирішив її провідати.
Зітхнула тут сосна, та так тяжко.
– Ти чого це зітхаєш, сестро сосна? – здивувався тигр.
А сосна знову тяжко зітхнула і каже:
– Не радила б я тобі ходити до черепахи.
Дужче здивувався тигр і знову питає:
– Чому ж це ти не радиш мені йти до черепахи?
– Знав би ти, – тихо промовила сосна, – як вона тебе тільки що тут ганьбила, вуха б мої не дослухалися.
– Як же вона ганьбила мене? – допитувався тигр.
Тоді сосна ще тихіше, щоб ніхто не почув, відповіла:
– Обзивала вона тебе поганим тигренятком. Погрожувала, як прийдеш ти до неї, вгризтися зубами в твої кігті, стягнути тебе за лапи в воду і втопити.
Почув це тигр, розсердився, хвостом махнув і назад побіг.
Багато води з тих пір спливло, а тигр з черепахою так і не зустрілися більше. Та тільки гарячий був у тигра характер. Як згадає про черепаху, так злість його розбирає. От не стерпів він одного разу, вискочив з печери і побіг до виру.
А сосна рада-радісінька, мало не сміється. Біжить тигр до виру і лається:
– Ось я тобі покажу, черепашаче кодло, ти кігті мені погрожувала відгризти та за ноги мене у вир затягнути?
Висунулася тут черепаха з води і теж давай лаятися:
– Ось я тобі покажу, погане тигреня, ти панцир мій погрожував згризти та жовч мою випити?
Вони так сварилися, вони так лаялися, та так розпалилися, що почали битися. Тільки ні одному на думку не спало правду від брехні відрізнити. Вчепилася черепаха зубами в тигрову лапу і в вир його стягнула. А тигр встромив ікла в черепашачий панцир, і хоч вмре – не відпустить. Трохи часу минуло, померла черепаха, а тигр водою захлинувся.
Наступного ранку йшов повз виру юнак. Бачить – на поверхні тигр з черепахою дохлі плавають. Покликав юнак людей, і вирішили вони тигра з черепахою в село до себе віднести. Стали думати та радитись – звідки стільки дров роздобути, щоб тигра з черепахою зварити. Почув це юнак і повів людей з сокирами і пилами на гору.
Дійшли вони до середини гори, де стара сосна стояла, подивився на неї юнак і каже:
– Сосні цієї тисяча років. Вона вже наполовину висохла. Сама не росте і молодим деревам рости не дає. Що її жаліти? Зрубаємо – на багаття дров вистачить.
Заходилися відразу все дружно за роботу і повалили стару сосну.
Ось яку розповідають історію.