Греблась на подвір’ї курочка-чубатка. Коли гульк – індик іде. Гордо так ступає. Хвіст – віником, ні на кого уваги не звертає.
– Куди це ти зібрався, сусіде? – запитала його чубатка.
– До школи, – гордо відповідає той. – Я читати і писати вчусь.
– А мені з тобою можна? – просить курочка.
– Ідем, якщо твоя воля, – погодився індик.
– Зозуле Зозулівно! – звернувся він до вчительки.
– А я до вас нову ученицю привів.
– Гаразд, – відповіла та, – бери, чубатко, буквар і зошит, будемо літери „К” і „О” вчити…
Почали тетеруки і пави з павичами, ворони з галками, гуски з качками вчитись читати. Спочатку в класі важко було щось розібрати. Гуска гагакала, качка крякала, ворон каркав, соловейко тьохкав…
– Так не годиться, – зупинила учнів Зозуля Зозулівна.
– Одна тільки нова учениця правильно букви вимовляє.
– Повтори, чубатко, – попросила її вчителька.
І раптом від гордості і радості за те, що її похвалили, курочка вистрибнула на підвіконня і закричала:
– Ко-ко-ко! Ко-ко-ко! Я першою навчилась читати!..
Не встиг черговий півень й перерву прокукурікати, як чубатка вистрибнула у відчинене вікно і додому побігла. По дорозі кожному хвалилась, що вона освічена, бо закінчила майже цілий урок початкової школи.
Більше чубатка в школу не пішла. Тепер ходить по подвір’ї, водить курчаток і залюбки повторює: „Ко-ко-ко! Ко-ко-ко! Я першою навчилась читати.
Ось тільки писати не навчилась. Пробувала, але з того нічого не вийшло, тільки сорому набралась”. Кажуть, що і прислів’я з того пішло: „Пише, як курка лапою дряпає”.