Якось виліз рудий Тхір із своєї нори. Позіхнув, потягнувся ще й зубами клацнув: «Ким би оце поснідати?»
Тхоряча нора поблизу села. От вій у перше подвір’я й заскочив. А там Курочка-Чубарочка зерно клює.
— Бач,— зрадів Тхір,— мій сніданок сам вигулюється. Гей, Чубарочко, я тебе з’їм!
А Курка й каже:
— Ко-ко-ко! Не їж мене, Тхоряко, зараз! Краще я тобі яєчко знесу. А може, й два!
Тхір почухав лапкою потилицю:
— Гаразд, Курко, тільки дивись, щоб яйця свіжі були. Страх як свіжі яйця люблю! І тебе, Курко, теж.
От минув час. Зачув Тхір — кудкудаче, радіє Курочка:
— Ко-ко-ко! Яєчко знесла! Ко-ко-ко!
Підкрався Тхір до Курочки:
— Віддай яйце, тітко! Ще й сама пір’ячко почисть. Зголоднів я — страх.
— Потерпи, Тхоряко! — каже Чуба рочка.— Бачиш, скільки яєчок я нанесла?.. От курчатка вилупляться — тоді й приходь!
Тхір закліпав очима:
— Гаразд, обов’язково прийду. Тільки добре годуй своїх курчат,— щоб тлусті були. Дуже курчаток я люблю. І тебе, Курочко, теж.
Зовсім зголоднів Тхір. Аж слинка тече. «Час уже й до квочки,— розмірковує.— Певне, підросли її синочки!»
Вранці побіг Тхір у село:
— Агов, Чубарочко, прокидайся швидше та курчаток не забудь!
— Ко-ко-ко! Ми тут недалеко. Зараз будемо!
Вибігла квочка на подвір’я та як налетить на Тхора:
— Ось тобі, ось тобі, що лякав мене, смерті моїх діток шукав!
А курчатка вже попідростали та й собі дзьобати Тхора:
— Це тобі за нашу маму. Не смій кривдити її! Ледь вирвався Тхір з Чубароччиного подвір’я
і що мав сили чкурнув до своєї нори.
Відтоді те село десятою дорогою обминає.