Йшли по безлюдній дорозі один за одним три мандрівники. Застала їх негода: задув сильний вітер, пішов сніг, завила хуртовина. З кожною хвилиною хуртовина бушувала все сильніше і сильніше, а до ближнього селища було ще далеко.
Що було робити трьом мандрівникам? Той, хто йшов попереду, вирішив перечекати негоду в старому порожньому храмі. І другий подорожній і третій теж вирішили сховатися в храмі. Так вони і опинилися всі разом.
Вже сутінки настали, але буря не вщухала, а ставала все сильніше. Подорожні зовсім замерзли.
– Яка холодна погода! Немає більше сил терпіти … – сказав перший.
– У мене і руки і ноги заклякли, – зауважив другий.
– Якщо так буде продовжуватися, то ми можемо зовсім замерзнути, – додав третій.
Потім всі помовчали, і перший почав знову:
– Якби принести трохи хмизу і запалити вогонь, ми б зігрілися.
– Так! Це було б дуже добре! – сказав другий.
– Так, так звичайно! – погодився третій. – Як що принести хмизу, то можна було б тут переночувати.
Всі троє тільки поговорили, але ніхто не рушив з місця, щоб принести хмизу. А мороз все дужчав і дужчав.
Тоді перший звернувся до другого:
– Сходи, сусіде, за хмизом! Я б сам приніс, та в мене ноги болять.
А другий сказав третьому:
– У мене живіт дуже болить, іди за хмизом ти.
Але третій звернувся до першого:
– Краще піди ти, а то у мене голова йде обертом, я ледве на ногах стою.
Так ось і перемовлялися. Всі троє були здоровісінькі, да дуже боялися зробити хоч трохи більше іншого.
Перший думав. «Я їм не слуга і за хмизом не піду».
«Ви не йдете, і я не піду. Що, мені більше всіх треба? » – думав другий.
«Чому я повинен йти за хмизом? Нехай хто-небудь інший це зробить! » – думав третій.
Вже й ніч настала. Вітер гуде, мороз міцнішає. А кожен з подорожніх думає: «Неможливо більше терпіти таку холоднечу! Коли ж нарешті хтось сходить за хмизом? »
Але всі мерзли, а з місця не рушали.
А вранці в храмі знайшли трьох замерзлих мандрівників.