Жила-була на світі курочка ряба. Та сама, що колись бабусі з дідусем яєчко знесла — не просте, а золоте.
І ось сталося, що в курник до тієї курочки влізла лисиця. Як стрибне до неї, зубами як клацне! Та не встигла хитра. Курочка миттю злетіла на сідало й питає:
— Лисице, а чому у тебе такі гострі зуби?
— Щоб вороги боялися! — пробурчала лисиця.
— А хто твої вороги?
— Ті, кого я їм.
— Виходить, і я твій ворог?
— Звісно!
І лисиця знову кинулася до курочки, але чубарочка ще вище злетіла. Лисиця стрибала, стрибала й раптом хвостом зачепила двері курника. Ті з розмаху зачинилися.
Дуже злякалася лисиця: як тепер на волю вибратися?
А курочка знов питає:
— Лисице, а чому у тебе такі гострі зуби?
— Щоб оберігатись від ворогів, — ласкаво відповідає хитра лисиця.
— А хто ж ті вороги?
— Вовки та орли.
— То ти мені друг?
— Атож! Чубарочко, випусти мене, будь ласка, я тобі зла не зроблю!
— Добре, — відповідає курочка, — скажу тобі, як відчинити двері. Але спершу відгадай три загадки, що я чула від бабусі й дідуся. Коли хоч раз вгадаєш, підеш звідси. А ні — дідусь зробить із твоєї пухнастої шкурки коміра для бабусі.
Лисиця одразу погодилася, і курочка почала:
— Ану скажи, хитрухо, що люди і звірі люблять понад усе на світі?
Лисиця дзявкнула:
— Звісно, м’ясо!
— Ні, ти помиляєшся, — докірливо похитала головою чубарочка. — І звірі, і люди понад усе люблять життя… А що гостріше від ножа?
— Ну, це для мене дуже легка загадка, — відповіла гордо лисиця. — Мої зуби!
— Ні, лисичко. Це думка розумної людини.
У лисиці навіть лапи затремтіли. Адже іще одна неправильна відповідь — і вона не вийде на волю! А чубарочка каже:
— Слухай тоді третю загадку. Що то: червоне, тепле, хто спить — збудить, всі йому раді?
«Нарешті, нарешті, — зраділа лисиця. — Тепер я вже вгадаю!» І вона крикнула:
— Це півень! Таки ж так — півень! Хоч би й уві сні я почула його запах, одразу прокидаюся!
— Ні, не так! Це сонечко на світанку, — сказала курочка і сердито додала:
— У тебе, лисице, тільки лихе в голові. Не можу я тебе випустити.
І вона голосно закудкудакала.