– Жила собі одного разу дівчинка. Звали її Жовта Шапочка.
– Ні, Червона!
– Ой, я забув. Справді, Червона Шапочка. Покликала її мама та й каже: «Послухай, Зелена Шапочко…»
– Та ні, Червона!
– Ой, я забув. Справді, Червона. «Піди до тітки Діо-міри й занеси їй картопляне лушпиння».
– Ні. Йди до бабусі та занеси їй пиріжка.
– Ну, гаразд. Дівчинка зайшла в ліс і зустріла жирафу.
– Ти переплутав! Зустріла вовка, а не жирафу!
– І вовк її питає: «Скільки буде шість разів по вісім?»
– Зовсім не так. Вовк ЇЇ запитав: «Куди йдеш?»
– Твоя правда. І Чорна Шапочка відповіла…
– Це була Червона Шапочка, Червона, Червона!
– Так, Червона, і вона відповіла: «Йду на базар по баклажанний соус».
– Та що ти балакаєш! Вона відповіла: «Йду до хворої бабусі, та не знаю дороги».
– Твоя, правда. І кінь сказав…
– Який кінь? Це ж був вовк.
– Ай справді вовк. І він сказав: «Сідай на сімдесят п’ятий трамвай, вийди на площі Дель Дуомо, зверни праворуч, там будуть три сходинки, а біля них лежатиме одне сольдо, обійди сходинки, візьми сольдо й купи собі жувальну гумку».
– Дідусю, ти не вмієш розповідати казок. У тебе все переплутується. А жувальну гумку я хочу купити.
– Гаразд, на тобі сольдо.
І дідусь знову взявся читати газету.