У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти.
Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі.
Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.
Загула флейта, мов осіння непогода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.
«Чому ж це так? — думає Вітер.— Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чому ж флейта не підкоряється мені — не грає?»