Жила колись синьйора Ковбаска зі своїм єдиним сином. Синок був такий рожевенький, маленький, кругленький, що синьйора Ковбаска звала його не інакше як Беллюцино, а це означає Красунчик.
От якось синьйора Ковбаска поставила на піч казан із водою,
А сама взяла кошик та й зібралася на базар, купити корінців для юшки.
На прощання вона сказала синові:
– Серденько моє, Беллюцино, дивись, не підходь до казана, поки мене не буде вдома. Пам’ятай, ми з роду Ковбас і можемо легко зваритися.
Сказала так і пішла. Адже вона дуже поспішала.
Проте швидко повернутися їй не вдалося.
Спочатку вона торгувалася з продавцем петрушки.
Потім із продавцем моркви та продавцем селери.
А коли вона купувала цибулю, їй довелося затриматися на цілу годину. Адже в торговки цибулею була цілісінька дюжина діточок.
І про кожного слід було розпитати окремо, інакше торговка образилася б і не поступилася ані сольді, ані пів сольді, ані чверть сольді. А синьйора Ковбаска була жінкою дуже ощадливою.
Отже, не минуло й пів дня, як синьйора Ковбаска повернулася додому з базару.
Відімкнула вона двері, роздивилася навколо, бачить – немає маленького Беллюцино.
Тут синьйора Ковбаска почала голосити:
– Горе мені, горе! Зварився мій маленький Беллюцино! Впав у казан і зварився!
Почув це казан і подумав: “Щось я не помітив, щоб маленький Беллюцино відкривав мою кришку. Але якщо господарка каже, отже, це так.
І казан теж заголосив:
– Ах, від горя я зараз трісну!
І тріснув. Вода полилася в піч, прямісінько на вогонь.
– Що з тобою, казане? – запитав вогонь.
Казан відповів:
– Хіба ти не чув? Зварився маленький Беллюцино. Синьйора Ковбаска плаче, а я тріснув.
Вогонь зашипів:
– Я згас-с-саю… – І погас.
– Що з тобою, вогню? – запитала пічка. Їй відповіли останні іскорки:
– Хіба ти не чула? Зварився маленький Беллюцино. Синьйора Ковбаска плаче, казан тріснув, а ми гаснемо.
– Тоді я розвалюся, – сказала пічка. І розвалилася.
Одна цеглинка підстрибнула і вдарила по рамі вікна.
– Що з тобою, пічко? – запитало вікно. Пічка загриміла:
– Хіба ти не чуло? Зварився маленький Беллюцино. Синьйора Ковбаска плаче, казан тріснув, вогонь погас, а я розвалилася.
– Ну, якщо так, – вирішило вікно, – я буду відчинятися й зачинятися. – І почало грюкати рамами, поки не вилетіли всі шибки.
– Що з тобою, вікно? – запитав вазон із квіткою.
– Хіба ти не чув? – задеренчало вікно, – зварився маленький Беллюцино. Синьйора Ковбаска плаче, казан тріснув, вогонь погас, пічка розвалилася, а я грюкаю рамами.
– Ах, он воно як, – сказав вазон, – тоді я розіб’юся.
Він упав на підлогу і розбився.
– Що з тобою? – запитала підлога.
Вазон скрикнув:
– Хіба ти не чула? Зварився маленький Беллюцино. Синьйора Ковбаска плаче, казан тріснув, вогонь погас, пічка розвалилася, вікно грюкає рамами, а я впав і розбився.
– Тож і я зроблю, що можу, – сказала підлога, – я буду скрипіти мостинами.
І заскрипіла.
Тут із нірки вискочила мишка й запитала:
– Що з тобою, підлого?
Підлога відповіла:
– Хіба ти не чула? Зварився маленький Беллюцино. Синьйора Ковбаска плаче, казан тріснув, вогонь погас, пічка розвалилася, вікно грюкає рамами, вазон впав і розбився, а я скриплю мостинами.
Мишка дуже здивувалася:
– Але ж маленький Беллюцино не зварився! Ось він спить у куточку.
Синьйора Ковбаска припинила голосити й кинулася до кутка. Там, дійсно, спав її маленький, рожевенький, кругленький Беллюцино.
– Пресвята Мадонна! Дякую, що врятувала мого сина від страшної смерті! – вигукнула синьйора Ковбаска, сміючись і плачучи. Вона схопила свого любого Беллюцино й притиснула до свого серця.
Потім роздивилася навколо й побачила, що коїться в кімнаті.
Вона дуже розсердилася й хотіла насварити маленького Беллюцино. Але ж хіба це на нього треба сердитися?