Жили-були бідний селянин з дружиною, і нічого у них на світі не було, крім п’ятирічного хлопчика на ім’я Улле, маленької хатини, кози Перлинки та ще козла Нарциса.
Цілісінький день селяни в наймах працювали. Для кіз вони вигін обгородили, щоб ті могли самі пастися – травичку щипати. Синку Улле залишали коровай хліба з молоком, замикали його в хатині, а ключ під сходи ганку ховали.
Одного вечора повернулися вони додому, а Перлинки і Нарциса – наче й не було. Люди, які по дорозі повз проходили, розповіли, ніби бачили, як злий старий троль з Високих гір повів їх за собою.
Ото ж бо було горя та сліз! Жити їм стало ще гірше, замість козячого молока Улле наливали в його кухоль одну воду. А найгірше те, що хто його знає, раптом страшний троль повернеться назад, засуне Улле в мішок, та й забере з собою в гору.
Торпар з дружиною щодня попереджали Улле, щоб він не дивився у віконце, раптом старий троль пройде повз і Улле йому сподобається? А коли вже так станеться, і троль справді з’явиться і постукає в двері, то Улле, вчили вони, повинен крикнути: «Тату, тату!» – щоб троль подумав, ніби батько в будинку. Тоді старий троль злякається та й забереться геть.
А щоб Улле впізнав троля, батьки описали його якомога точніше. Що потворний він до жаху, замість брів у троля кущі ростуть, рот – до вух, ніс – товстий, немов ріпа, а замість лівої руки у нього вовча лапа.
Ясна річ, Улле буде остерігатися і захищатися, запевнив він батьків. Він змайстрував собі справжню зброю для захисту. Забив цвях в поліно, і вийшов спис. Фаянсової мискою Улле нагострив старий складаний ніж, і вийшов меч.
– Стережись тепер, старий троль! А не то зле тобі буде! Дістанеться на горіхи.
Одного разу, коли Улле чистив свою зброю, він почув, як хтось копирсається за дверима. Улле виглянув у віконце і побачив якогось малого з мішком на спині. Той стояв на колінах і нишпорив рукою під ґанком. Це був сам троль, який прийшов, щоб забрати Улле і тепер шукав ключ, щоб зайти в хатину. Улле не впізнав старого; зовсім не так описали троля його батьки.
– Гей, що ти шукаєш? – запитав Улле.
– Я впустив монетку, і вона закотилася під ганок. Чи не вийдеш до мене і не допоможеш мені її знайти?
– Ні, – відповів Улле. – Батько з матінкою замкнули мене, щоб я не попав в лапи до злого старого троля.
Троль спідлоба глянув на Улле. Цікаво, чи зрозумів малюк, хто він такий.
– Але я ж не схожий на старого троля? – запитав він, бажаючи випробувати хлопчика.
– Та ні, тебе я не боюся, – вирішив Улле. – Я взагалі і старого троля анітрохи не боюся. Нехай тільки з’явиться, отримає у мене! Є у мене тут і спис, і меч, ти не думай! Подивись!
Старий троль подивився у віконце і став запевняти, що він нічого не бачить. Він запитав у Улле, де лежить ключ, щоб увійти в будинок і краще роздивитися меч і спис.
– Ключ лежить під зламаною нижньою сходинкою праворуч.
І справді, ключ був там. Старий троль відчинив двері і ввійшов до хатини.
По правді кажучи, Улле зрадів гостю. Сидіти самому йому набридло, і він з гордістю став показувати старому тролю, як добре він нагострив ножа і який чудовий спис можна змайструвати з цвяха і поліна. От якби з’явився старий троль! Дісталося б йому за те, що він вкрав їх кіз!
– Ходімо зі мною в ліс, – сказав старий троль, – прогуляємося, може, і кіз своїх знайдеш. Я приблизно знаю, де троль пасе худобу.
Улле здалося, що старий добре говорить. Ось було б здорово, якби вдалося повернути Перлинку і Нарциса!
– Пішли, пішли! – умовляв хлопчика старий троль.
– Ну добре! – погодився Улле.
Сніданок він вирішив взяти з собою, тому що шлях до троллевого пасовища був не близький. Розламав Улле коровай хліба і порозсував скибки по кишенях. Але один кусень, як гостинний господар, запропонував тролю. Господар повинен завжди ділитися тим, що у нього є.
Однак троль навідріз відмовився від частування:
– Ні!
Звідки Улле було знати, що у тролів є одна така маленька особливість: вони ніколи не роблять зла тому, від кого отримали якийсь подарунок. Тоді Улле з’їв свій сніданок один, і перед тим, як пуститися в дорогу, простягнув руку старому тролю, щоб той вів його куди треба. Але троль відштовхнув Улле зі словами:
– Тримайся за мою праву руку – ліва у мене болить.
І показав хлопчикові, що ліва рука у нього обмотана великою хусткою.
– Ой, ой! Бідолаха! – пожалів його Улле. – Давай я подую на твою хвору руку, і вона перестане боліти.
Але старий троль не захотів цього. Він думав тільки про те, як би їм швидше піти, поки ніхто їх не побачив. Справа, мабуть, пішла б швидше, як би він запхав хлоп’я в мішок. Але раз той сам іде з ним по добрій волі, то він, принаймні, хоч частину дороги обійдеться без важкої ноші.
І ось пустилися вони в дорогу – старий троль, а за руку поруч з ним Улле зі своїм списом і мечем під пахвою, щоб бути напоготові, якщо їм зустрінеться злий старий троль.
Незабаром Улле втомився і сів на камінь – поїсти. Він уже зголоднів.
Покосився на нього старий троль; чи не час хлоп’я в мішок засунути ?! Як би там не було, але троль розгнівався на те, що Улле анітрохи його не боїться. Хіба це діло! Куди легше було б засунути хлопчика в мішок, якщо б він кричав і брикався, як інші діти. І тоді троль надумав налякати Улле.
– Чуєш, Улле, – сказав він, – подумай, а що якщо я і є тролем?
– Ти ?! – вимовив Улле і подивився на старого. – Ні, троль зовсім на тебе не схожий. Замість брів у нього кущі ростуть, а у тебе ні. Рот у нього – до вух, а у тебе ні. Замість лівої руки у нього вовча лапа, а у тебе ні. Мене не проведеш.
– А на кого я схожий? – запитав старий троль.
– Здається, на саму звичайну людину, – вирішив Улле.
Старому тролю стало так смішно від цих слів, що він голосно розреготався. І в ту ж мить Улле примудрився кинути шматок хліба йому прямо в горло.
– Це тобі за те, що ти такий добрий, а ще за те, що ніякий ти не старий троль, – сказав хлопчик.
– Кх-кх, кх-кх! – закашлявся старий троль і постарався виплюнути хліб. Але йому це не вдалося.
А лише тільки троль проковтнув шматок хліба, він уже не міг дивитися на Улле колишніми очима.
Оце диво! Тепер, отримавши від хлопчика скибочку хліба, він не бажав йому більше зла – навпаки.
– По-твоєму, я подібний до людини, – сказав він. Ніхто мені ніколи нічого подібного не говорив. Але коли я подібний на людину, то мабуть, і вести себе повинен по-людськи. Ось послухай! Троль вийняв невелику дудочку з кишені і зіграв якусь пісеньку. І тут Улле здалося, ніби чується йому, що кози бекають.
Троль знову заграв на сопілці.
Улле знову прислухався і почув раптом тупіт багатьох козячих копитець, одні легко, другі важко топтали лісової хмиз і мох.
Старий троль заграв в третій раз.
Тут щось світле замиготіло між дерев, і в ту ж хвилину до Улле кинулися Нарцис і Перлинка, його кози. Вони відразу впізнали хазяйського синка і давай його торсати, давай його буцати. Сумніву немає, це були вони, їх вкрадені кози, цілі та неушкоджені. Улле не пам’ятав себе від щастя; він кричав від захвату і стрибав на одній нозі.
Але що це? Слідом за Нарцисом і Перлинкою з’явилася мало не сотня маленьких козенят, ніжних і гарненьких, немов білі грудочки м’якої пухнастої вовни.
– Звідки вони? – запитав Улле, дивлячись на старого троля.
– Бачиш, скільки народжується козенят, коли їхні батьки, як Квітка і Нарцис, пасуться у старого троля з Високих гір, – відповів троль і погладив Улле по волоссю. – Але ж пора в дорогу, треба тобі встигнути додому раніше батька з матінкою.
І не встиг Улле вимовити слова, як троль, кивнувши йому головою, поспішно зник серед дерев; тролі терпіти не можуть, коли їм дякують. Здивувався Улле, куди подівся цей дідок, але тут же забув про нього і разом з усім стадом відправився додому.
Всі подорожні зупинялися і дивувалися при вигляді маленького хлопчика з двома козами і величезним стадом козенят. Чимало людей пішли слідом за Улле до самого його будинку, а коли він випустив своє стадо на вигін, огорожу з усіх боків обліпили роззяви.
А тут і батько з матінкою повернулися. Побачили вони свого сина посеред величезного стада кіз, та так тут же і сіли. Розповів їм Улле свою історію, а вони тільки руками сплеснули та заохали.
Хто б це міг бути? Хто грав на сопілці і покликав кіз? Схоже на тролеви витівки, але не може бути, щоб старий троль виявив раптом таку доброту ?!
– Ні, це не він, – сказав Улле. – Хоч брови у нього і густі, але вони зовсім не схожі на кущі. І хоч рот у нього великий, але все ж не до вух. І ніякої вовчої лапи на лівій руці у нього немає. Вона тільки обмотана хусткою, тому що боліла.
– Ой! Ой! – закричали торпар, його дружина і всі люди, що стовпилися навколо козячого вигону. – Стало бути, це був все ж старий троль; це він якраз і перев’язує свою вовчу лапу, щоб його не впізнали, коли він нишпорить по окрузі.
Улле без кінця озирався на всі боки. І все не міг зрозуміти, як це так вийшло
– Ну, отже, старі тролі можуть бути добрими – нарешті сказав Улле.
І ніхто з тих, хто бачив кіз з козенятами, сперечатися з ним не став. Однак жодна людина на світі раніше в це б не повірила.