Засперечались дерева поміж себе: яке з них краще.
Ось дуб і каже:
— Я всім деревам цар! Корінь мій глибоко в землю пішов, стовбур в три обіймища, верхівка в небо дивиться; листки у мене вирізні, а гілля наче зі заліза вилите. Я не вклоняюся бурям, не гнуся перед грозою.
Почула яблуня, як дуб вихваляєься, і мовила:
— Не хвалися багато, дубиську, що ти великий і товстий, зате ростуть на тобі тільки жолуді, свиням на радість, а моє рум’яне яблучко й на царському столі буває.
Слухає сосонка, голчастою верхівкою похитує:
— Заждіть, — каже, — хвалитися. Ось прийде зима, і будете ви обоє стояти голісінькі, а на мені все ж залишаться мої зелені голочки. Без мене в холодному краю і життя людям не було б: я їм і в печі натоплю, і житло збудую.