Було то восени. Біжить Лисичка польовою доріжкою та й здибає Їжака.
– Добрий день, Їжаче-небораче! – крикнула Лисичка.
– Здорова була, Лисичко-сестричко, – відповів Їжак.
– Знаєш що, Їжаче, ходи зо мною!
– А куди ж тебе бог провадить?
– Та йду он там до саду їсти винограду.
– А не квасний він, Лисичко?
– Та де тобі квасний! Повідала Сорока-білобока, що чула від Куниці, молодої дівиці, що та бачила, як господар куштував і хвалив, що солодкий, пора збирати. Ходи, наїмося, ще й дітям по китяхові принесемо.
– Ні, Лисичко, – каже Їжак – не піду з тобою, боюся. То господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
– Не бійся, Їжаче-небораче! – сміючись, мовила Лисичка. – У мене є три міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не видобуду.
– Га, коли так, то нехай буде й так!
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Торгнула раз, торгнула другий раз – куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
– Ой Їжаку, братику! – кричить Лисичка. – Рятуй!
– Як же я тебе, Лисичко, порятую? – мовив Їжак. – Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
– Та де там мої міхи! – лементує Лисичка, а сама аж тремтить зо страху. – Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали в воду. Їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе де яка хитрість найдеться?
– У мене є одна, – мовив Їжак, – та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе і подумає, що ти вже гниєш, то й викине за пліт.
Послухала Лисиця Їжакової ради, притаїлася, лежить, буцім давно згинула. Прийшов господар, побачив її та й аж носа затулив.
– От шкода! – промовив він. – Не був кілька день коло сильця, а тут бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт, та й по всьому.
І він відсилив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур’янах.
Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою стежкою і здибає Їжака.
– Добрий день, Їжаче-небораче!
– Здорова була, Лисичко-сестричко! – відмовляє Їжак.
– Ходи зо мною до саду їсти винограду.
– А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?
– Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось вимотаюся.
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Їжак-неборак якось не додивився та й спіймався в сильце.
– Ой Лисичко-сестричко! – кричав бідолаха. – Спіймало мене сильце й не пускає. Ану, добувай свої три міхи хитрощів і вимотуй мене із зашморга.
– Ой небоже, – мовила Лисичка, – пропали мої хитрощі всі до одної. Скакала через річку, і всі три міхи ввірвалися і бовтнули в воду.
– Га, так, видно, вже божа воля така, що тут мені вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Відпусти мені всі гріхи, всі урази, якими я тебе вразив!
– Бог тебе прости, Їжаче, – мовила Лисичка, втираючи очі від сліз, – а я тобі відпускаю з усього серця.
– Ходи, Лисичко-сестричко, обіймімося ще раз на прощання!
Лисиця обняла Їжака, хоч і як їй то було несмачно. Та що, неборак на смерть лагодиться, то як же йому не вволити остатню волю?
– Поцілуй мене, Лисичко-сестричко, в самі уста, – просив Їжак. – Адже ж ми вік звікували, як брат з сестрою.
Нахилилася Лисичка до Їжака, щоб його поцілувати, та ледве доторкнулася своїм язиком до його уст, а Їжак тільки кланц! Ухопив її зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця крутилася, вертілася, що вже скомліла і плакала. Їжак держав зубами за язик, поки не прийшов господар. Побачивши, що Їжак спіймався в сильце і держить Лисицю за язик, він розсміявся, забив Лисицю, а Їжака пустив на волю.