Жив колись у далекій країні юнак на ймення Ву Дун. Мешкав він з матусею в малій хатинці на краю села. Не мали вони нічого, навіть малого поля, тому дуже бідували.
Одного разу Ву Дун вирішив очистити клаптик необробленої землі біля підніжжі гори, щоб посіяти кукурудзу. Підніжжя було каменисте, земля неродюча, її було важко копати. Ву Дун виходив із дому на світанні, а повертався пізно вночі. Невдовзі на його долонях з’явились вісім твердих мозолів.
Біля підніжжя гори був маленький ставок. Перш ніж повернутися додому, Ву Дун з великим задоволенням купався в чистій воді.
Одного спекотного дня після довгої праці без перепочинку Ву Дун дуже брудний і спітнілий, як завжди, прийшов до ставка.
Енергійно мився, сильно тер долоні, аж раптом вісім твердих грубих мозолів відпало від його долонь. Торкнувшись чистої блискучої води, перетворилися вони на вісім малих, напрочуд гарних і жвавих золотих черепах.
Ву Дун дуже здивувався, але не намагався впіймати черепах, він навіть не торкнувся їх. Помившись, пішов додому. Хлопець того вечора був такий втомлений, що відразу заснув.
Шарудіння в глечику для рису
Опівночі його щось розбудило. Було це якесь шарудіння, яке чулося з глечика для зберігання рису. Спросоння Ву Дун подумав, що це миша, але знав, що посудина порожня, тому не переймався цим і знову заснув.
Уранці хлопець дуже здивувався, адже глечик був повен рису. На ньому сиділо вісім малих черепах, які продовжували наповнювати глек.
Відтоді Ву Дунові та його матері жилося краще, бо щоночі малі черепахи наповнювали глечик рисом. Незважаючи на це, наполегливий юнак продовжував щодня ходити до підніжжя гори копати землю, на якій мріяв посадити кукурудзу.
Лінивий шахрай Шен
У селі жив також інший юнак, Шен Чанг, шахрай і ледацюга. Він ніколи не хотів навіть чути про працю. Довідавшись, яка пригода трапилась з Ву Дуном, вирішив також піти до ставка. Шен Чанг ніколи не працював, тому його долоні були білі, гладенькі та без мозолів.
Він купався цілий день, але у воді не з’являлися черепахи. Тоді подумав:
– Якщо не можу знайти чарівних черепах у ставку, то я завжди можу спробувати їх украсти.
Шен Чанг тієї ж ночі пішов до хати Ву Дуна, взявши лопату. Викопав велику яму під стіною та поклав біля неї мішок. Хотів його протягнути всередину хати, аж раптом несподівано черепахи вийшли та самі залізли в його мішок! Шен Чанг дуже втішився:
– Ото пощастило! Навіть не треба було їх шукати, самі прийшли!
Згодом усім золотим черепахам вдалося вибратися з мішка та напасти на юнака: одна вкусила його за ніс, друга – у губи, третя – у щоку, дві вкусили його за вуха, а три вчепилися у волосся.
Кілька днів по тому Ву Дун зустрів Шен Чанга. Глянув на нього здивовано та запитав:
– Ой, як ти дивно виглядаєш! Скажи, що з тобою трапилось?
Шен Чанг не міг відповісти, бо мав скалічений рот. Почав плакати, а його сльози були великі та блискучі, наче зернятка рису…