Жила собі мишка на ім’я Ангеліна Мауслінг. Вона жила в гарненькому будиночку разом із мамою й татом.
Більш за все Ангеліна любила танцювати. Вона танцювала скрізь і всюди й, бувало, так захоплювалася танцями, що забувала про все на світі.
Мама Ангеліни постійно нагадувала їй, що робити: “Ангеліно, ти маєш прибрати в своїй кімнаті”, або “Ангеліно, час збиратися до школи, бо спізнишся”. Але насправді Ангеліна зовсім не хотіла вчитися в школі. Вона хотіла тільки танцювати, танцювати й танцювати.
Одного разу вночі Ангеліна навіть танцювала уві сні, і коли вона зранку прокинулася, то точно знала, що колись стане справжньою балериною, і всі будуть її називати Ангеліна-балерина.
Коли мама Ангеліни відкрила двері в спальню дочки, щоб покликати її до сніданку, то побачила, як та стоїть на ліжку і робить реверанс.
Вже настав час виходити та йти до школи, а Ангеліна все стояла біля дзеркала, приміряючи мамині капелюшки. “Так ти точно спізнишся до школи!” – розсердилася місіс Мауслінг.
Але Ангеліні було байдуже. Вона стрибала по доріжках і навіть перестрибувала через великі квіткові клумби, відпрацьовуючи стрибки, аж поки це не побачила старенька місіс Маусвейн, яка дала Ангеліні великого прочухана за її поведінку.
У школі на перервах Ангеліна так швидко крутилася, що жодна дівчинка або хлопчик з класу не могли її наздогнати.
Після школи на кухні Ангеліна демонструвала мамі, як красиво вона вміє робити арабеску, та ненароком зачепила миску з маминими найсмачнішими сирними булочками. “Ох, Ангеліно, від твоїх танців самі неприємності”, – зітхнула місіс Мауслінг, підбираючи булочки з підлоги.
Вона відправила Ангеліну нагору до своєї кімнати, а сама вирішила серйозно поговорити з містером Мауслінгом.
Сумно хитаючи головою, Місіс Мауслінг сказала чоловікові: “Я просто не знаю, що нам робити з Ангеліною”. Містер Мауслінг ненадовго замислився, а потім відповів: “У мене, здається, є одна ідея!”
Того ж вечора мама з татом поїхали до міста по крамничках.
А наступного ранку за сніданком на Ангеліну чекав приємний сюрприз – на столі лежала велика коробка з її ім’ям. А всередині коробки була дуже гарна рожева балетна сукня і пара таких самих рожевих балетних черевичок. Тато Ангеліни з усмішкою дивився, як його донька радісно кружляє по всій кімнаті. “Я думаю, ти вже підросла для балетних класів”, – сказав він.
Від хвилювання Ангеліна не могла знайти собі місця. Вона стрибнула на крісло, в якому лежав кошик з маминим рукоділлям, і все перевернула на підлогу…
Наступного дня Ангеліна взяла свої рожеві пуанти й балетну сукню і вирушила на свій перший урок до балетної школи міс Лілі. Там були ще дев’ять учениць, і всі вони вчилися робити реверанси і пліє та літали по класній кімнаті, наче феї. Так пройшов весь урок.
“Вітаю тебе, Ангеліно, – похвалила її міс Лілі, – у тебе дуже добре виходить танцювати і, якщо ти будеш багато працювати, то настане день, коли ти будеш справжньою балериною”.
Ангеліна радісно бігла додому. Вона обійняла свою маму та вигунула: “Сьогодні я найщасливіша в світі!”
З того часу Ангеліна завжди виконувала всі мамині прохання, тепер вона сама вчасно прибирала свою кімнату і більше ніколи не спізнювалася на заняття в школі.
Ангеліна допомагала мамі на кухні.
Та навіть іноді дозволяла хлопцям наздогнати її на перерві.
Ангеліна так багато танцювала в школі міс Лілі, що у неї більше не було потреби танцювати дома або по дорозі до школи, як вона робила раніше. Тепер вона кожного дня ходила на заняття до балетної школи і вчилася, вчилася, вчилася. Так вона працювала багато-багато років…
… поки, нарешті, не стала знаменитою балериною Мадемуазель Ангеліною, на вистави якої люди їхали з найвіддаленіших країн, аби тільки подивитися, як чудово вона танцює.