Ось вам казка, де немає брехні, а якщо є, то тільки слова два.
Жив колись у Франції король, у якого був тільки один син, на ім’я Шарль. Брат цього короля був королем Англії, і у нього теж був один-єдиний син. Раз Шарль сказав батьку:
– Тату, ви б написали моєму дядькові, англійському королю, щоб він відпустив двоюрідного брата погостювати у нас при дворі. Я хочу з ним познайомитися – адже ми ще ніколи не бачили один одного.
Король французький написав братові, королю англійському, щоб він відпустив сина в Париж погостювати.
І принц англійський, якого звали Генрі, приїхав до Парижа зі своїм вихователем.
Молоді принци дуже подружилися і стали нерозлийвода.
Раз вони полювали разом у великому лісі в околицях Парижа, і з ними було тільки двоє слуг. Шарль захопився переслідуванням дикого кабана. Його супутники відстали, він розминувся з ними і заблукав.
Настав вечір, і після довгого блукання по лісі Шарлю довелося шукати притулку на заїжджому дворі, який він врешті-решт знайшов. Час був пізній, принц встиг зголодніти і без докорів сумління з’їв все, що знайшлося у господарів. У будинку був ще один гість, який прибув незадовго до Шарля, і обидва вечеряли за одним столом. Вони розговорилися, але жоден з них не назвав себе.
Після закінчення вечері незнайомець запропонував принцу зіграти в карти. Шарль погодився, і йому так не щастило, що він програв всі гроші до останнього су, а потім і коня.
– Я більше не граю, – сказав він нарешті.
– Давайте ще раз, – запропонував його партнер.
– У мене більше нічого немає, на що ж ви будете зі мною грати?
– Ставте свою голову проти моєї.
– Ну що ж, згоден. – І він подумав: «Повинен же я виграти хоч раз».
Карти були роздані. На жаль! Принц знову програв.
– Через рік і один день, – сказав незнайомець, – приходьте до мене в замок розрахуватися. Якщо не прийдете, я зумію вас знайти, де б ви не були.
-Але як ваше ім’я і де ви живете?
– Мене звуть Барбовер Зелена Борода. А замок, в якому я живу, вам доведеться пошукати і знайти неодмінно, а то я сам вас розшукаю.
Наступного ранку, зі сходом сонця, принцу вказали дорогу, і він повернувся додому сумний і замислений. Вбитого кабана він залишив господареві готелю як плату за нічліг, так як у нього не було ні однієї монети. Удома він застав всіх в невтішному горі. Але коли його побачили, печаль і сльози змінилися жвавої радістю.
Однак з цього дня колишня веселість і безтурботність не поверталися до принца. Ніщо його більше не тішило, він здавався хворим і танув на очах. Лікарі не знали ліки від його недуги, батьки принца і весь двір були дуже стривожені тим, що він так довго не видужує.
Так минуло місяців десять, і нарешті Шарль сказав батьку:
– Батько, мені потрібно відправитися в подорож, і досить небезпечну. Не знаю, чи повернуся я, так що про всяк випадок попрощаємося.
І він поїхав, незважаючи на всі вмовляння і сльози батька, навіть не сказавши, куди і навіщо він їде. Він їхав навмання, не знаючи, яку вибрати дорогу. Їхав кілька днів і сам не помітив, як опинився в тому самому лісі, де заблукав під час полювання. Тут його застала ніч, і він постукав до убогої хатинки, помітивши світло у віконці. Йому відкрив старий з білою бородою.
– Здрастуйте, батько відлюдник, – промовив принц.
– Здрастуй, син мій. Чого ти шукаєш в лісі?
– Мені потрібно потрапити в замок Барбовера, а я не знаю, де він і якою дорогою туди їхати.
– Я знаю, де знаходиться цей замок. Але поспішати тобі нема чого. Посидиш у мене декілька днів, а коли прийде час, я розповім тобі, як його знайти.
Вісім днів провів принц у відлюдника, а на дев’ятий старий сказав йому:
– Сину мій, прийшов час тобі дотримати слова і їхати до Барбовера. Слухай мене уважно. Виконаєш все, що я скажу, і тоді тобі вдасться виплутатися з біди. Ось тобі клубок, який буде сам котитися перед тобою. Ти тільки йди за ним, і він приведе тебе до підніжжя гори, на вершині тієї гори стоїть замок Барбовера. Докотившись до цього місця, клубок повернеться до мене. Гора біля підніжжя оточена заростями терну і колючої ожини, такими густими і щільними, що тобі крізь них не пройти. Ось візьми ці ножиці – ти ними вистрижеш собі дорогу. Коли вони будуть тобі більше не потрібні, ти тільки скажи: «Ножиці, поверніться додому», і вони самі повернуться до мене. А ти піднімися наверх. Коли дійдеш до вершини, побачиш широку рівнину, покриту чагарниками запашних квітів. Посеред цієї рівнини є ставок, вода в ньому прозора, світла, дно викладено сріблом. Біля ставка стоять три красиві золоті лавки. Сховайся за лавровим кущем і чекай, поки з’являться три красуні принцеси. Вони сядуть на золоті лавки, роздягнуться і увійдуть в воду. Ці дівчата – літуниці. Ти жваво стрибни на спину наймолодшої, вона підніметься з тобою в повітря і віднесе тебе в замок свого батька, Барбовера. Роби все так, як я тобі сказав, і тоді ти повернешся додому. А не послухаєш мене – то не бачити тобі більше рідного дому.
Шарль подякував старому відлюднику, обіцяв запам’ятати всі його настанови і пустився в дорогу за клубком, який котився перед ним.
Ось прийшов він до підніжжя гори, відпустив клубок. Той покотився назад до самітника. Потім принц вистриг собі ножицями прохід крізь терня й ожину, і ножиці, як і клубок, повернулися до старця.
А принц став підійматися на гору. Дістався до вершини – і бачить – сад, повний дивовижних ароматних квітів і дерев, які гнуться під вагою плодів. Знайшов він і ставок, викладений сріблом, і три золоті лавки біля самої води.
День був прекрасний, в ясному небі сяяло сонце. Принц сховався за лавровий кущ і незабаром побачив, що зверху спускаються на широких крилах три великі птахи. Тільки вони торкнулися землі, як пір’я з них спало, і птахи обернулися на трьох дівчат чудової краси. Вони сіли на золоті лавки, посиділи з хвилину, потім увійшли в воду. Шарль миттю вискочив зі своєї схованки, підбіг до наймолодшої і стрибнув їй на плечі. Вона закричала, вийшла з води і, накинувши своє пір’я, піднялася в повітря разом з Шарлем. Інші дві дівчини полетіли за нею. Вони прилетіли в батьківський замок, що висів між небом і землею. Барбовер впізнав принца і сказав:
– А, це ти, син французького короля? Прийшов сплатити борг?
– Так, – відповів принц. – Термін настав, чи не так?
– От і добре, що ти прийшов, тому що, якби мені довелося самому шукати тебе, пошкодував би про це. Іди за мною.
– Почекай до завтра, батьку, – сказала Барбоверу молодша дочка.
– Ну добре, почекаємо до завтра, якщо вже він прийшов сам.
Молодшу дочку Барбовера звали Куантіко. Шарль розповів їй, навіщо він сюди прийшов, і Куантіко обіцяла допомагати йому. Коли він після вечері пішов до себе в кімнату, вона прийшла туди слідом за ним і сказала:
– Принц, мені вас шкода. Втім, якщо мій батько погодився відкласти розплату до завтра, значить є ще надія на порятунок. Завтра вранці він скаже, яким випробуванням хоче вас піддати. Чого б він від вас не зажадав, не падайте духом, я вам допоможу. Не дивуйтеся, якщо я буду говорити з вами суворо і навіть іноді вдарю. Пам’ятайте, що це робиться для вашої користі.
На другий день Барбовер сказав своїй молодшій дочці:
– Гей, Куантіко, приготуй сніданок цій молодій людині, йому пора братися за роботу.
– Я? – заперечила Куантіко. – На те у нас в будинку є слуги!
– Ні, ти сама приготуєш йому сніданок. Я так хочу.
І Куантіко приготувала сніданок, прикидаючись, ніби робить це проти своєї волі.
Коли Шарль поїв, йому дали дерев’яну сокиру і наказали до заходу сонця начисто вирубати великий ліс.
З сокирою на плечі принц відправився в ліс, але коли побачив, що йому належить зробити, сів під деревом і заплакав, приповідаючи: «Пропав я тепер!»
Опівдні Барбовер наказав Куантіко віднести принцу обід. Вона прийшла в ліс і застала Шарля на тому ж місці під деревом: він все ще сидів і плакав.
– Це так ви думаєте виконати завдання? – запитала вона.
– Нема чого і пробувати? – заперечив принц. – Краще б мене вбили відразу, ніж так знущатися з мене.
– Давайте сокиру, я вам зараз покажу, як треба рубати дерева.
Вона взяла у нього дерев’яну сокиру, вдарила ним по стовбуру найближчого дерева; дерево впало на сусіднє, друге впало на третє, третє на четверте, – і години не пройшло, як весь ліс лежав на землі.
– Ось і закінчився сьогоднішній урок, – промовила Куантіко. – Покладіться на мене, принц, не треба так падати духом.
І вона пішла.
Із заходом сонця Шарль теж повернувся до палацу. Він йшов, насвистуючи, з сокирою на плечі.
– Ну що, урок виконаний? – запитав Барбовер, який чекав його на порозі.
– Виконаний, – відповідав Шарль спокійно. – Ти вирубав весь ліс?
– Я вирубав весь ліс. Жодного дерева не залишилося.
– Ти мене пограбував! Такий прекрасний ліс!
– Я зробив тільки те, що ви наказали.
«Що все це значить?» – здивувався про себе Барбовер.
Наступного ранку він привів Шарля до підніжжя високої гори, дав йому дерев’яний заступ і звелів до вечора зрити гору вщент, так, щоб на цьому місці залишилася тільки гладка рівнина.
Залишившись один, принц сів під деревом, розпалив свою люльку і заходився курити, поглядаючи на гору і з занепокоєнням питаючи себе, чи прийде Куантіко і сьогодні до нього на допомогу.
Опівдні Куантіко знову принесла йому обід.
– Ви думаєте, що таким чином зриєте гору? – запитала вона.
– Але ви ж самі знаєте, – заперечив Шарль, – що мені ні за що цього не зробити, хоча б я працював ціле століття.
Куантіко взяла дерев’яний заступ, вдарила ним по горі і промовила:
– Гора, зникни!
І гора зникла, а на її місці розкинулася гладка широка рівнина.
Під вечір принц повернувся в замок, безтурботно насвистуючи.
– Урок виконаний? – запитав Барбовер.
– Виконано.
– Не може бути!
– Підніміться на вежу замку і подивіться самі, Барбовер зійшов на вежу і з подивом побачив, що гора зникла.
“Що це означає? – подумав він про себе. – Ну, та нічого. Завтра я придумаю для нього завдання, з яким він не впорається так легко ».
Шарль повечеряв і пішов нагору, в свою кімнату. Туди потайки прийшла Куантіко і сказала йому:
– До сих пір ми з тобою виплутувалися досить легко. Завтра це буде важче. Але як би там не було, ти мене слухай в усьому
На ранок Барбовер оголосив Шарлю, що він повинен розшукати і доставити на берег великий якір човна, на якому плавав ще дід Барбовера. Цей якір ось уже більше ста років лежить на дні моря.
Принц вислуховував тепер все, що б йому не казали, не лякаючись більше, як раніше. Він пішов на берег моря і, сівши на скелі, спокійнісінько закурив люльку.
Опівдні знову прийшла Куантіко і сказала:
– Тепер ти повинен відрізати мені голову і кинути її в море. Зроби ямку в піску і збери в неї всю кров, яка витече з мого тіла. Дивись тільки, не засни. Якщо заснеш, тоді нам з тобою кінець, ніщо нас не врятує. Ось тобі ніж: ріж спокійно, нехай рука твоя не здригнеться.
Шарль взяв ножа, який подала йому Куантіко, і, не здригнувшись, перерізав шию дочки чарівника. Голову він кинув в море, а кров з рани зібрав в ямку, яку викопав у піску.
Йому раптом страшенно захотілося спати, і він вже було піддався цьому бажанню, але голова Куантіко виринула з води. За нею плив якір.
– Ти мало не заснув, бідний, – сказала вона. – Швидше візьми мою голову і пристав її до тіла, вона сама приросте.
Шарль підняв голову, посадив на місце, і в ту ж мить перед ним опинилася Куантіко, така ж, як раніше.
– Тепер швидше підемо додому, – сказала вона, – тому що я дуже ослабла від втрати крові. Щастя, що тобі більше нічого боятися мого батька, нашим випробуванням кінець. Завтра він запропонує тобі вибрати в жінки будь-яку з нас трьох. Ти скажи, що хочеш мене, Куантіко, Тоді сестри закричать: «Ні, батько, ми не згодні! Ми всі три обернемося в мишей, і хай нас покладуть в мішок, а принц суне туди руку, і яку він витягне, ту і отримає в дружини ».–« Ну що ж, нехай буде так », – скаже батько. Коли ти сунеш руку в мішок, дві мишки негайно кинуться до тебе. Але ти не витягай жодної з них, тому що це будуть мої сестри. Я ж притаюся на дні мішка, і тобі легко буде впізнати мене.
Вони повернулися в замок, і Куантіко лягла в ліжко. Коли Барбовер побачив, що Шарль і з цього випробування вийшов з честю, він сказав:
– Ну, принце, немає тобі рівного на світі, і я хочу щоб ти став моїм зятем. У мене три дочки, яку ти вибереш?
– Куантіко, – відповів Шарль не замислюючись.
– Ні, не так принц повинен вибирати! – негайно закричали дві старші. – Ми всі три обернімося в мишей, і хай нас покладуть в мішок. Яку принц витягне, та й буде його жінкою.
– Добре, зробимо так, щоб вам не було прикро, – сказав Барбовер.
І ось трьох принцес поклали в мішок. Шарль сунув в нього руку, і негайно дві мишки кинулися до нього. Але він їх відштовхнув і став нишпорити на дні мішка, шукаючи третю, яка сиділа тихенько, не рухаючись. Її він витягнув і показав Барбоверу:
– Я хочу ось цю!
І мишка вмить перетворилася в прекрасну дівчину. Це була Куантіко.
Їх одружили, і в честь цього в замку влаштували бенкет на славу.
Вночі, коли наречені увійшли до себе в спальню, щоб лягти, Куантіко навмисне жбурнула свічник на приготоване для них ліжко. В ту ж мить ліжко провалилося в прірву, впало на колесо, з якого стирчали гострі як бритва, ножі, і розлетілося на дрібні шматочки. Це сестри Куантіко, такі ж чарівниці, як вона, приготували нареченим пастку, але вони її щасливо уникли.
Шарль і його дружина відправилися в Париж в красивій золотій кареті, яка летіла по повітрю. Пролітаючи над лісом, де жив старий відлюдник, вони спустилися вниз і провели у нього цілий день. Відлюдник охрестив молоду чарівницю.
Прибувши до Парижа, вони застали старого короля тяжко хворим, близьким до смерті. Але коли король побачив сина, якого він вважав навіки загиблим, і його красуню дружину, і до нього негайно повернулося здоров’я.
І пішли у них пишні свята та бенкети, на яких не були забуті і бідняки, – не те що в наш час!