Послухайте цікаву історію про качку на ім’я Джемма, а на прізвище Хлюпводиця.
Так от, в одного фермера жила-була качка Джемма і її жахливо турбував той факт, що дружина фермера не дозволяла їй висиджувати своїх каченят.
Її сестра, качка місіс Ребека Хлюпводиця часто говорила їй на це:
– Ах, так нехай їх висиджують собі хто хоче! У мене, наприклад, просто не вистачить терпіння просидіти в гнізді цілих двадцять вісім днів. І у тебе не вистачить теж, Джеммо! Послухай мене, до того ж, ці твої каченята, якщо вилупляться, неодмінно застудяться!
– Ні, – упиралася Джемма. – Я хочу висидіти каченят сама. І я висиджу їх!
Вона спробувала ховати яйця, але, на її нещастя, їх завжди хтось знаходив і забирав.
Джемма Хлюпводиця була у відчаї. І тоді вона вирішила влаштувати собі гніздо десь подалі від ферми. І ось одного прекрасного весняного дня Джемма вирушила по дорозі, яка йшла до невисокого пагорба.
Джемма вдягла свій дорожній синій капелюшок та шаль.
Потихеньку вона дійшла до вершини пагорба і, подивившись по сторонах, угледіла один дуже підходящий лісок. Вона подумала, що як раз там їй буде затишно і, найголовніше, ніхто їй не заважатиме.
Треба сказати, що Джемма Хлюпводиця ще ніколи не літала. А зараз вона вирішила спробувати. Джемма швидко побігла вниз із пагорба – у бік лісочку, незграбно розмахуючи крилами, а потім, підстрибнула раз, другий… піднялася в повітря… і полетіла!
Спочатку її кидало із боку в бік, але поступово вона опанувала своє незвикле до польотів тіло, і летіти стало значно легше.
Вона із насолодою летіла над верхівками дерев і незабаром побачила галявину посеред лісу, на якій не роли ані клени, ані сосни, і не валялися старі гілки з сучками. Там росла висока трава і цвіли лугові квіти. Джемма м’яко приземлилася і, перевалюючись з боку на бік, пошкандибала своєю качиною ходою на пошуки м’якого і сухого місця для свого гнізда. Неподалік вона помітила пеньок серед заростей наперстянки.
Але, підійшовши ближче, Джемма дуже здивувалася, побачивши, що на пеньку сидів елегантно одягнений джентльмен і спокійно собі читав газету. Він був рудий, з гострими вушками і довгими вусами.
– Кряк-кряк? – запитала Джемма, схиливши голову трохи набік. – Кряк?
– Ви заблукали в тутешньому лісі, добродійко, чи не так? – спитав незнайомець качку.
У цього елегантного джентльмена, який дивився на неї через край газети, був ще гарний пухнастий хвіст, на який він сів поверх пенька, оскільки той був трохи вологий.
Джемма подумала про себе, що він дуже галантний і виглядає дуже дружелюбно. Тоді вона пояснила своєму співрозмовникові, що вона зовсім не заблукала, а, навпаки, шукає зручне місце для свого майбутнього гнізда.
– Ах, ось воно що! – вигукнув джентльмен з довгими вусами, розглядаючи Джемму.
Він склав свою газету, засунувши її до задньої кишені штанів. А Джемма тим часом поскаржилася йому на фермерських курей, які з якогось дива, стали вже дуже багато брати на себе.
– Правда? Це ж треба, як цікаво! – помітив чемний джентльмен. – Хотів би я побачити цих птахів. Я б тоді показав їм, як лізти куди не просять.
– Але от щодо гнізда, – продовжував він, – то в мене якраз є підходяще місце для вас. Тут, у невеликому сараї є величезний запас пір’я, і ви, моя любо, там нікому не заважатимете. Влаштовуйтеся зручніше і сидіть собі, скільки хочете.
І він повів її у бік невеликого будиночка, що стояв неподалік у густих заростях.
Будиночок був зібраний з вербових гілок, обмазаних зверху глиною, а на даху замість димаря стирчали два відра без дна, одягнені одне на одне.
– Тут моя літня резиденція, – пояснив джентльмен. – У моїй зимовій норі… гмм… я хотів сказати, в моєму зимовому будинку вам було б не так зручно, як тут.
За цим будинком стояв якийсь кособокий сарайчик, збитий із старих ящиків з-під порошку. Високий джентльмен відчинив двері та провів Джемму всередину.
Всередині сараю Джемма побачила майже доверху наповнену пір’ям невелику кімнату. Пір’я було так багато, що, здавалося, не залишилося місця навіть для повітря. Але це було ідеальне місце для висиджування яєць! Джемма Хлюпводиця спочатку було здивувалася, чому в одному місці знаходиться відразу стільки пір’я. Але не стала дуже вже над цим замислюватися і швидко взялася облаштовувати своє гніздо.
Коли Джемма вийшла назовні, джентльмен з довгими вусами сидів на колоді і знову читав. А може, й не читав зовсім. Але газету було розкрито, а очима він дивився на качку поверх краю газетного аркуша.
Джемма сказала йому, що влаштувала собі гніздо і що зараз їй час повертатися на ферму. Чемний джентльмен сказав у відповідь, що дуже шкодує, що Джемма повинна покинути своє нове місце. Він обіцяв їй наглядати за її гніздом до завтра, поки вона не прийде. І ще додав, що обожнює качині яйця і маленьких каченят, і що він невимовно пишається тим, що в його сараї з’явиться гніздо, повне качиних яєць.
З того часу Джемма Хлюпводиця з’являлася в сараї акуратно щоранку після сніданку. І незабаром в гнізді було вже дев’ять яєць. Вони були білі з зеленуватим відтінком, і рудому джентльменові дуже подобалося спостерігати за ними.
Коли Джемми не було на місці, він із насолодою перераховував і перевертав кожне яйце.
Нарешті Джемма оголосила, що з наступного дня вона сідає на яйця.
– Ще я візьму з собою достатньо зерна, – додала вона. – Щоб я могла просидіти весь час, не залишаючи яєць, поки не вилупляться каченята. Адже, якщо я покину гніздо, яйця можуть застудитися.
– Добродійко, благаю вас, не турбуйтеся і не приносьте ніякого зерна! – вигукнув джентльмен з довгими вусами. – Я сам буду щоранку приносити вам стільки вівса, скільки ви побажаєте. Але спочатку, перед тим, як ви почнете ваше стомлююче висиджування, – продовжував він, – я хочу вас як слід погодувати.
– Я запрошую вас на обід, тільки ви і я, – добре? Я б хотів попросити вас принести трохи якихось трав з фермерського городу, щоб у нас вийшов чудовий запашний… ммм… омлет. Пучок петрушки, ну там ще трохи базиліка, пару зубців часнику і дві невеликі цибулини. Так, і не забудьте чебрець! Ну, а я зі свого боку обіцяю приготувати все інше, тобто те, чим нафарширувати… гм… я хотів сказати, з чим приготувати наш омлет.
Джемма Хлюпводиця була дуже довірливою качкою: і згадка про омлет не стривожила її ані на хвилину. Вона спокійнісінько пішла на город і наскубла там різних трав, які використовують, щоб приготувати фаршировану качку!
Більше того, вона ще й зайшла до кухні і вихопила з кошика дві головки ріпчастої цибулі.
Коли качка виходила з кухні, вона зустріла господарського собаку Коллі.
– Навіщо тобі цибуля? – запитав він суворо. – Та скажи мені куди це ти ходиш щоранку, га? Кажи мені, Джеммо Хлюпводиця!
Джемма завжди остерігалася цього собаку і тепер з переляку розповіла йому все як є. Він вислухав, нахиливши набік свою розумну голову і посміхнувся, коли Джемма описувала чемного джентльмена з довгими вусами.
Коллі дуже докладно розпитав її, де знаходиться ліс і той сарай, в якому вона збирається висиджувати каченят. І, не сказавши більше ні слова, повернувся і пішов по дорозі.
А пішов він шукати двох найменших цуценят фокстер’єра, які зазвичай любили грати і бігати навколо сусідського візка.
Джемма ж подріботіла стежкою на високий пагорб, який вів у бік лісу. День стояв чудовий, було сонячно і спекотно. Джеммі було важко тягти на собі всю цю приправу і ще ті дві цибулини. Але вона все ж таки зуміла долетіти до лісу і приземлитися біля будинку, де жив довгохвостий джентльмен. Він до цього часу спокійнісінько сидів на колоді, раз у раз озираючись на лісову галявину.
– Щось ти довго ходила! – різко крикнув він Джеммі. – Мабуть, хочеш спочатку помилуватися своїм скарбом! Ну тож біжи до сараю – дивись тільки, щоб швидко!
“Щось він зовсім не схожий на того чемного джентльмена!” – подумала Джемма. Ніколи ще він не розмовляв з нею таким різким тоном і їй стало не по собі.
Джемма зайшла до сараю, перерахувала всі свої яйця, і раптом вона почула гавкіт, а потім під двері просунувся чийсь чорний ніс. Тут хтось зачинив двері ззовні і Джемма злякалася не на жарт.
Через мить вона почула жахливий шум і метушню, а потім вереск, гавкіт і скавчання.
Незабаром після цього розумний і відважний пес Коллі відкрив двері сараю і випустив перелякану полонянку.
Але тут цуценята фокстер’єра забігли до сараю, і не встигла Джемма озирнутися, як вони розбили всі її яйця.
Потім Джемма побачила, що у Коллі прокушене вухо, а обидва цуценяти кульгали на всі чотири лапи. А рудий джентльмен з довгими вусами зовсім кудись пропав.
Собаки проводили Джемму додому. Вона проплакала всю дорогу, так їй було шкода свої дев’ять білувато-зелених яєць і каченят, що мали б вилупитися з них.
У червні вона знесла нові яйця. Цього разу їй дозволили їх висиджувати, і незабаром у неї вилупилося чотири гарненькі каченятка.
Яка ж вона була, нарешті, щаслива!