Розкажи, будь ласка, ще одну казку – попросив тигр свого улюбленого письменника Дональда Біссета та зручніше вмостився у нього на колінах.
– Як це так? – здивуєтеся ви. – Тигр на колінах?
– Але ж це казковий тигр, звати його Рррр, і вигадав його англійський письменник Дональд Біссет.
Рррр дуже любить казки. Коли йому розповідають хорошу казку, він товстішає, ось так:
А коли йому розповідають погану казку, він лягає лапами вгору, наче він помер:
– То яку ж казку? – спитав Дональд Біссет і підійшов до полиці, де лежали плівки з казками, – про тигра?
– Ні, про тигрів вже набридло, – відповів Рррр.
– Про носорога можна?
– Давай! – зрадів Рррр.
– Будь ласка, – додав за нього Дональд Біссет.
Носоріг та фея
Колись давно, коли всі татусі були ще маленькими хлопчиками, жив на світі носоріг на ім’я Сем.
Він був дуже товстим, але це його анітрохи не засмучувало.
Навпаки, він відчував себе абсолютно щасливим і кожного вечора, перед тим як лягти спати, співав пісеньку:
Носоріг-ріг-ріг
Все з’їдає край доріг.
Край доріг та край боліт,
І нехай росте живіт!
Увечері він стелив собі постіль.
Потім з’їдав сто порцій шоколадного печива, запивав їх молоком і засинав.
Але вночі йому снився сон, кожного разу один і той самий. Йому снилося, ніби хтось його лоскоче. Спочатку трохи, потім сильніше і, нарешті, так, що не було сили терпіти.
Через це Сем неспокійно крутився уві сні й кожну ніч падав з ліжка.
А оскільки він був дуже великий і товстий, то й падав з ліжка дуже гучно – ГЕП!!!
І будив усіх сусідів.
Маленькі слоненята починали плакати.
Мама-жирафа сердилася:
– Знов оцей товстий Сем гепнувся з ліжка!
Навіть добрий дракон на ім’я Комодо і той важко зітхав:
– От, не висплюся знову… а завтра рано-вранці уставати… ох…
Вранці, зустрічаючи Сема, сусіди спочатку цікавилися:
– Чи ви не сильно забилися, коли падали?
А потім скаржилися, що він аж занадто гучно падає з ліжка і нікому не дає заснути.
Бідолаха Сем дуже засмучувався, але не знав, що й придумати.
І от він вирішив поїхати за порадою до мудрої сови, яка жила за містом у дуплі старого дуба.
Сову звали Джуді, вона вміла читати, писати й рахувати, а по п’ятницях чистила собі пір’я.
Сем розповів Джуді про своє горе, про те, що він кожну ніч падає з ліжка і будить своїх сусідів, і вони на нього скаржаться. А що слід зробити, щоб не крутитися уві сні, він не знає. Може, Джуді навчить його?
– Знаю, знаю, – сказала Джуді, – попроси добру фею, вона тобі допоможе.
– Гаразд, попрошу фею, – погодився Сем.
І він промовив тихенько: “Фея, фея”, і ще раз: “Фея”. Щойно він утретє сказав “Фея”, як у траві щось зашаруділо, і з’явилася фея, гарненька, як квіточка. У правій руці в неї була срібна паличка.
Сем розповів їй про все: як він лягає в ліжко, як з’їдає сто порцій шоколадного печива, запиває їх молоком і засинає. І як йому сниться, ніби його хтось лоскоче, і він крутиться уві сні, і падає з ліжка, і на нього скаржаться сусіди.
– Ах, який дурний носоріг! – сказала фея. – Ну хто ж їсть шоколадне печиво в ліжку? А про крихти ти забув? Адже від них лоскітно! І нічого дивного, якщо ти падаєш з ліжка.
– Що ж мені робити? – запитав Сем. – Якщо я відмовлюся від вечері, я схудну.
– Не сумуй! Я допоможу тобі, – сказала фея. – Заплющ очі та не підглядай.
Сем заплющив очі, а фея змахнула срібною паличкою…
і перетворила Джуді на канарку.
— Ой, що зі мною? — здивувалася Джуді.
— Не сердься, – сказала фея, – я перетворила тебе на канарку. Зате тепер ти можеш клювати шоколадні крихти.
– Тоді гаразд, – сказала Джуді.
Вона розправила жовте пір’ячко і проспівала:
На ніч всі канарки
Перед тим як спати,
Шоколадні крихти
Люблять поклювати!
Сем розплющив очі.
– Їж мої крихти, їж на здоров’я! – зрадів він. – Адже це вони мені й не давали спати. Дякую тобі, добра фея, дуже-дуже дякую! Тепер мені не буде лоскітно і я перестану крутитися уві сні та падати з ліжка. Ура!
Сем і Джуді повернулися додому.
З того часу все було добре. Перед сном Сем, як завжди, з’їдав сто порцій шоколадного печива, а Джуді скльовувала усі крихти.
Сему більше нічого не снилося, він не крутився уві сні й не падав з ліжка. А всю ніч спокійнісінько спав.
І сусіди теж могли спати спокійно.
Вранці слоненят не треба було довго будити, вони відразу прокидалися, вмивалися,
снідали бутербродами з сіном та бігли до школи.
Мама-жирафа, зустрічаючи Сема, усміхалася йому і говорила:
– Як добре, коли в тебе є вірний друг!
– Друг, який з’їдає усі крихти! – додавав Сем.
А добрий дракон Комодо запрошував іноді Сема і Джуді на чашечку чаю.
І всі були дуже задоволені.
– … Мені подобається ця казка, – сказав Рррр, коли письменник скінчив розповідати. – Ось тільки одне я хотів спитати в тебе: а Сем завжди сам стелив свою постіль?
– Звичайно! – сказав Дональд. – Адже всі розумні носороги завжди самі стелять собі постіль.
– Власне, я так і думав, – сказав Рррр.