Якось повертався Братчик Вовк із рибалки, — почав дядечко Римус, задумливо позираючи на вогонь у каміні. — Низку риби перекинув через плече і трюхикав дорогою. Раптом Матінка Перепілка випурхнула з кущів і залопотіла крильми у нього перед носом. Братчик Вовк подумав, що Матінка Перепілка хоче відвести його подалі від свого гнізда. Кинув він рибу на землю — і в кущі, туди, звідки вилетіла Перепілка. А саме в цей час трапилось і Братчику Кролику тут пробігати. Ось вона — рибка, а ось він — Кролик. Певна річ, не такий Братчик Кролик, щоб пройти повз рибку, заплющивши очі.
Повернувся Вовк на те місце, де залишив низку, а рибки й сліду не лишилось. Сів Вовк, пошкріб потилицю, поміркував, і спало йому на думку, що Братчик Кролик вештається десь тут недалечко.
Помчав Вовк щодуху до будиночка Братчика Кролика…
— Але ж ти казав, дядечку Римусе, що Вовк боявся Кролика відтоді, як Кролик обдав його окропом ? — перебив Джоель старого негра.
Дядечко Римус навіть лоба наморщив з досади.
— Ой-ой-ой! — забурчав він, похитуючи головою. — Завжди ці хлопчаки сперечаються та й сперечаються. Вони думають, що знають усе краще нас, старих.
— Так ти ж сам казав, дядечку Римусе!
Та старий не дивився на хлопчика.
Він ніби й не чув його. Дядечко Римус нахилився і зашарудів рукою під стільцем серед обрізків шкіри. А сам усе продовжував бурчати собі під ніс:
— Просто біда з цими дітьми. Ти думаєш, що вони маленькі, а вони вже он які! — Тут він витяг з-під стільця гарненький батіжок, сплетений із ремінців, з червоною китичкою на кінці. — Я ось зробив батіжок для одного хлопчика, а він он який вже виріс, ліпше за мене все знає!.. Доведеться віддати цей батіжок комусь іншому.
В цьому місці у Джоеля на очах блиснули сльози, а губи затремтіли. Дядечко Римус відразу розтанув.
— Добре, добре, синку, — сказав він, лагідно поплескуючи хлопчика по руці. — Не ображайся на старого дядечка Римуса. Про що це ми говорили? Як у Братчика Вовка риба зникла і Вовк чимдуж гайнув до хатинки Братчика Кролика.
Прибігає, а Кролик і чути не чув ні про якусь рибу. Вовк кричить:
— Не відпирайся, Братчику Кролику!
А Кролик і знати нічого не знає.
Вовк на своєму стоїть.
— Ну хто, як не ти, Братчику Кролику, поцупив мою рибу!
Тут Братчик Кролик образився.
— Якщо так, — каже, — якщо ти впевнений, що це я поцупив рибу, бери, убивай будь-яку з моїх корів!
Братчик Вовк упіймав Братчика Кролика на слові, пішов на вигін і зарізав найкращу його корову. Братчику Кролику ой як гірко було розлучатися з коровою! Але він вже вигадав одну штуку і прошепотів своїм діточкам:
— Не сумуйте, дітки, адже м’ясо буде наше!
Він помчався до Вовка і крикнув, що навколо нишпорять мисливці.
— Утікай, ховайся, Братчику Вовче, — сказав Кролик, — а я побуду поки тут, постережу корову.
Тільки почув Вовк про мисливців — відразу в кущі.
А Братчик Кролик хутенько обдер корову і просолив шкуру, а тушу всю розкроїв і повісив у своїй коптильні.
Потім узяв коров’ячого хвоста і вштрикнув його кінчиком у землю. Покінчив з коровою і гукає Вовка:
— Мерщій сюди, Братчику Вовчику! Мерщій сюди! Твоя корова тікає в землю. Швидше сюди!
Вовк прибігає, зирк — Кролик сидить, вхопився за коров’ячого хвоста, щоб хвіст не пішов під землю.
Кинувся Вовк йому допомагати, як потягнуть вони удвох за хвоста — вирвали хвіст із землі.
Братчик Кролик подивився на нього та й каже:
— Ох, як прикро! Хвіст відірвався, а корова пішла!
Але Братчик Вовк не хотів відступитися від свого добра. Він узяв лом, мотику, лопату і копав, щоб відкопати цю корову. А старий Кролик спокійненько сидів у себе на призьбі. Щоразу як вдарить Вовк мотикою, Братчик Кролик шепоче своїм діточкам:
— Риє, риє, риє, а м’яса й нема!
А все тому, що м’ясо вже давно лежало в коптильні. І довго-довго Братчик Кролик і всі його діточки ласували смаженою яловичиною щоразу, як у них слинка потече.
— А тепер, синку, візьми цей батіжок, — додав старий, — і стрибай додому. Можеш сказати своїй мамі, щоб вона шмагала тебе ним щоразу, як ти полізеш у банку з цукром.