Жила-була білка з чотирма білченятками.
Ось сидять вони у себе в гнізді, чують – пес гавкає. Та все ближче і ближче. Видно, якийсь мисливець в лісі з’явився. Злякалися білочки, а білка-мати і каже:
– Треба ще подивитися, що це за мисливець. Може, і боятися його не варто. Погляньте, дітки, як він виглядає.
Висунулися білочки з дупла, подивилися вниз і засміялися:
– Чудний якийсь! Одягнений ошатно, на голові – капелюх з пером, на ногах – чоботи лаковані. Рушниця вся в мідних прикрасах, блищить, як золота. І пса, видно, добре годують, шерсть на ньому аж блищить.
– Ну, тоді боятися нема чого, спіть спокійно, – вирішила білка, – такому мисливцеві нас не знайти.
І справді – мисливець постояв, постояв і пішов з псом далі блукати лісом.
– Пусте дерево, – сказав він сам собі, – і білок там ніяких немає.
На наступний день ще один мисливець натрапив на дерево з білячим гніздом. Ліниво постукав сокирою по стовбуру, а пес кілька разів гавкнув.
– Подивіться, дітки, що за стрілок сюди завітав, – звеліла білка.
Виглянули білочки з дупла, дивляться вниз і говорять:
– Мисливець в багатому вбранні, і рушниця у нього добротна, а собака жирна, перегодована, шерсть так і лисніє.
– Нема чого боятися, спіть спокійно, – сказала білка, – то мисливці невмілі, годі їм шукати нас.
Постояв мисливець, постояв і пішов з псом геть.
На третій ранок знову якийсь пес загавкав біля дерева. Виглянули білочки з дупла і кажуть:
– У мисливця одяг ношений-переношений, рушниця старенька, а пес худющий, швидкий, від нашого дерева ні на крок.
Стривожилася білка, заквапила діток:
– Ой, біда, біда! Це вже справжній мисливець завітав! Біжимо швидше звідси!
Білченята стриб, як кинуться всі врозтіч, тим тільки і врятувалися від мисливця.