Це було давним-давно, в ті часи, коли тролів в темних горах і дрімучих лісах водилася сила-силенна. У кожній гірській ущелині, в кожній норі під скрученим, немов змії, корінням можна було знайти троля. Одні жили поодинці, у інших були жінки і діти. Водилися тролі великі і тролі маленькі.
Тролі-велетні, ясна річ, вважали себе найголовнішими. А найголовнішими серед них були четверо старих тролів: Бул-Бул-Булсері-Бул, який жив на півночі, Друль-Друль-Друлсері-Друль – він оселився на сході, Клампа-Лампі з південних країв і Трампа-Рампі, що ходив всюди, хоч у нього і було лігво на заході.
Жили вони за багато миль один від одного, але за мірками тролів – не так вже й далеко. У великого троля що не крок то пара миль, так що вони могли за півдня завітати один до одного в гості. Однак зустрічалися вони нечасто, тому що не дуже ладнали між собою. Кожен вважав себе найголовнішим і косо поглядав на всіх інших, не упускаючи моменту вщипнути сусіда.
Клампа-Лампі вирив собі велику землянку під сімома високими соснами
Бул-Бул-Булсері-Бул влаштувався в горі Буннер. Він там славно влаштувався: у нього було все, що тільки можна побажати. Прямо навпроти входу в печеру лежало озеро, цілком достатнє, щоб скупатися або порибалити. Бул дуже ним пишався, адже озеро було справою його рук. Якось раз обв’язав він мотузкою величезний шмат землі, запряг своїх волів, ті потягли і вирвали його. Потім він домовився з Білобородим дідом зі Снігової гори, що той цілий рік буде наповнювати озеро водою – чистою, як кришталь, і прохолодною, як ранковий вітер на Високій горі.
Друль теж жив не тужив. Він влаштував собі лігво під Горбатої горою – кращого житла годі знайти! Там було повнісінько глибоких печер, а на вершині лежав величезний камінь, з якого видно було безкраї смерекові ліси на багато миль довкола.
Клампа-Лампі вирив собі велику землянку під сімома високими соснами. І було у нього там тепло і затишно, він зазвичай сидів сиднем і стежив за вогнищем, вогонь в якому горів, не затухаючи, вже тисячу років.
Трампа-Рампі, навпаки, рідко сидів на місці. Він носився по горах і долинах і несподівано з’являвся там, де його найменше чекали. Ось тільки почуєш здалеку його гучну пісню – глянь! – а він уже промчав повз: «Е-ге-гей!»
Маленьких тролів було в ту пору так багато, що всіх і не перелічити. Але Вілле-Пастуха все ж назвати необхідно. Нехай він і ледь діставав до пояса тролю-велетню, був він хоч малий, та зав’язатий. Служив він чотирьом старим тролям: управлявся з волами Була, пас кіз Друля, ловив неслухняних баранів Клампа і об’їжджав прудконогих коней Трампа, а таке згодьтесь не кожному по плечу. Втім, багатства він за свою старанність не нажив. Однак Вілле не дуже тужив, що ходить в наймах: він ніколи не сумував – ні в дощ, ні в спеку. А до того ж умів він дудіти в берестяний ріжок і грати на очеретяній сопілці, та так дзвінко, що відлуння лунало над лісами і болотами.
І ще жила-була стара тролиха, мудрішої за яку не було на цілому білому світі. Тролі, перш ніж братися за якусь справу, особливо якщо не знали, з чого почати, завжди приходили до неї за порадою. Звали її Угель-Гугель, і жила вона в старій хатинці в глухий лісовій гущавині.
Як вже говорилося, великі тролі не дуже ладнали між собою і були раді зіграти з побратимом якийсь недобрий жарт. Той, кому вдавалося взяти верх, походжав, сміючись, і радів: ось який я хитрий і спритний! Та тільки незабаром сам потрапляв в халепу. І тоді вже був хмурніший за хмари і сичав, як дев’ятнадцять північних вітрів.
Втім, якийсь час четверо тролів жили в мирі та злагоді – до того часу, як одна звістка не пересварилися їх ще дужче.
Рознеслася чутка, що старий добрий король з семимильної гори, повелитель всіх в світі тролів і гномів, спустився в Темну печеру в Чорній горі і двері за ним назавжди зачинилися. Більше вони його ніколи не побачать, не потиснуть йому руку, не почують його прекрасних мудрих промов. Він царював три тисячі років, і тролі шанували його, як нікого іншого.
Треба було вибрати нового правителя, і багато хто був не проти зайняти місце старого. Стати володарем великих і малих тролів, а також гномів і ельфів, жити в семимильній горі, де сімсот розкішних кімнат, володіти чарівними Золоторогими биками, сріблорунними вівцями, золотогривими жеребцями та всіма іншими багатствами – хіба це не завидна доля? Чотири старих троля дні і ночі безперервно мріяли про те, як би зайняти королівський трон. Бул був упевнений, що прекрасно підходить на це місце. Друль вважав, що таке високе становище годиться йому більше, ніж будь-кому, а Клампа-Лампі не сумнівався, що кращого правителя, ніж він, не знайти в усьому королівстві, хоч п’ятсот раз його обійди! Трампа-Рампі, в свою чергу, готовий був дати свій величезний ніс, яким він так пишався, на відрізання, що обов’язково стане королем.
А тому тролі, коли зустрічалися, робили вигляд, ніби не помічають один одного. Вони ходили злющі-презлющі і готові були стерти суперника в порох, як би той потрапив їм у лапи. Кожен вважав, що якби не було всяких вискочок – справа б склалося просто і ясно. І чим ближчим був день обрання нового короля, тим дужче вони злилися і тим старанніше ламали голови, гадаючи, як би здобути трон в семимильній горі.
Але коли настав знаменний день, тролі не змогли вирішити, кого ж їм обрати. Вони розійшлися по домівках і думали ще сім днів. Однак і це не допомогло. Вони ворожили і радилися і так і сяк ще тиждень, але нічого не надумали. Що ж, робити, доведеться їм йти за порадою до Угель-Гугель, мудрішої від якої немає нікого на світі.
Бул, дізнавшись про це, захотів прилеститися до старої і вирішив відвідати її першим. Взяв він палицю і відправився в саму лісову гущавину. Він обережно продирався вперед і щохвилини озирався на всі боки: як би хто не провідав, що він задумав. І ось дійшов він до місця, постукав, і Угель-Гугель сама відчинила йому двері.
– Який поважний гість до мене завітав! – привіталася вона.
– Ось проходив повз і вирішив подивитися, як тобі живеться одній-однісінькій, – збрехав Бул.
Вони повели розмову про те і про се, і в кінці кінців троль завів мову про королівську корону.
– Допоможи мені в цьому ділі, адже ти наймудріша на світі, а я тобі відплачу – обіцяю, що отримаєш кращу золоторогу корову з семимильної гори, чи не бути мені Бул-Бул-Булсері-бул.
Тільки він це сказав, як хтось постукав у двері.
– Матінко Угель-Гугель, – сполошився Бул, – сховай мене, щоб ніхто не дізнався, що я до тебе приходив!
Тролиха сховала його на горищі, а потім пішла відчиняти.
Це з’явився Друль. Йому в голову прийшла та ж думка, що і Булу.
– Який поважний гість до мене завітав! – сказала стара.
– Так ось йшов повз, – відповідав Друль, – і дай, думаю, провідаю шановну тролиху.
І він завів розмову про те і про се, про нове і старе, поволі наближаючись до того, навіщо прийшов.
– Коли допоможеш мені зайняти трон, – пообіцяв він, – то отримаєш кращу золоторогу корову з семимильної гори. Обіцяю, не бути мені Друль-Друль-Друлсері-Друль.
Але і Друлю не пощастило: не встигла баба відповісти, як знову почувся стукіт у двері. Кого ще принесла нелегка?
Друль втратив голову від страху і почав благати, щоб стара його де-небудь заховала. Угель-Гугель відкрила підвал, і троль там сховався. А сама пішла відчиняти двері.
На порозі стояв Клампа-Лампі, він теж був не проти домовитися зі старою тролихою. Ясна річ, він вважав, що один до цього додумався, і страшно пишався своєю кмітливістю.
– Який поважний гість до мене завітав! – поздоровкалася стара.
– Гарна погода нині видалася! – відповідав Клампа-Лампі. – Я пішов прогулятися, а як опинився біля твоїй хатинки, вирішив: треба заглянути та подивитися, як поживає шановна тролиха.
Він говорив про те і про се, про всяку всячину, і під кінець завів мову про своє прохання, як перед ним інші тролі.
– Коли допоможеш мені зайняти трон в семимильній горі, отримаєш найбільшу золоторогий корову, – пообіцяв він.
Однак і Клампа-Лампі не вдалося дізнатися, що думає стара з цього приводу, тому що двері знову затремтіла від сильних ударів.
– Ой, ой! Сховай мене, благаю! – заволав Клампа-Лампі. – Сховай швидше, щоб ніхто мене тут не побачив!
Стара посадила його на лопату засунула в піч і закрила заслінку.
– Не здивуюся, якщо це Трампа-Рампі, – пробурмотіла Угель-Гугель. – Йому, мабуть, теж захотілося відвідати мене.
Це і справді був Трампа-Рампі.
– Який поважний гість до мене завітав! – сказала стара.
– Ага, – кивнув Трампа-Рампі, – ось гуляв в ваших краях, та стомився трохи, захотілося відпочити, перш ніж знову в путь пускатися. Але вже раз я тут опинився, мабуть, варто поговорити про одну важливу справу. Хочу отримати твою безцінну пораду, адже ти мудріша за всіх на світі.
А Булсері-Бул, Друлсері-Друль та Клампа-Лампі сиділи і слухали, як Трампа-Рампі стелиться перед старою і обіцяє їй сім мішків гречаної вовни. Невже вона підкаже йому, як домогтися королівської влади?
Але і Трампа-Рампі не отримав поради, тому що в цей час зовні почулися схвильовані голоси, знову хтось затарабанив у двері хатинки. Це з’явилися посланці тролів, яким доручили порадитися зі старою тролихою. Коли гості увійшли, Трампа – Рампі і сліду не було. Угель-Гугель сховала його в сараї на задньому дворі: нехай посидить там, поки путь звільниться. Посланці виклали своє прохання.
– Тобі ж відомо – сказали вони, – що нашого доброго старого короля більше немає. Нам потрібен новий, щоб правив великими і малими тролями, гномами і ельфами. Почесне місце в семимильній горі чекає нового короля. Але ми ніяк не можемо вирішити, кого вибрати. І ось просимо тебе дати нам пораду: кому бути королем тролів і господарем семимильної гори?
Угель-Гугель, чаклунка з Дрімучого лісу, найрозумніша на світі, не поспішала з відповіддю. Вона сіла в темному кутку, розкрила свою вчену книгу, одягла на ніс окуляри і почала бубоніти дивні слова. Ніхто не смів її відволікати, година за годиною текли в шанобливій тиші, яку порушувало лише монотонне бурмотіння чаклунки.
Нарешті вона встала. Всі з нетерпінням чекали, що ж вона скаже? Посланці в хатинці, Бул на горищі, Друль в підвалі, Клампа-Лампі в печі і Трампа-Рампі в сараї – все нагострили вуха, щоб не пропустити ані словечка.
– Ось що скаже вам Угель-Гугель, – почала тролиха. – Це я прочитала в мудрій книзі. Я знаю те, що знаю, але це – моя таємниця. Помисли багатьох спрямовані до трону в семимильній горі, і багатьом би хотілося правити в королівстві тролів. Один нагорі і один внизу, один всередині і один зовні. Є і ще – великі і малі, тролі і гноми. Але те, що я знаю, – це поки моя таємниця. Скажу лише, що королем і господарем семимильної гори, правителем всіх тролів, гномів і ельфів, стане той, хто здатний здолати будь-яке лихо. Хто він – відкриється через сім днів. Тоді трон в семимильній горі займе той, кому визначено долею повелівати всіма тролями.
Цим пророцтвом довелося задовольнятися посланцям. Всі – великі і малі тролі, гноми і ельфи – ламали голови: хто ж він – той, хто краще за всіх здатен здолати будь-яке лихо?
Чотирьом старим троллям було не дуже зручно в їх укриттях. Клампа-Лампі в печі так скрутився, що у нього затекли ноги, але він не смів навіть пальцем поворухнути. А тут, як на гріх, ще борошно потрапило йому в ніс, коли він вдихнув глибше, щоб не задихнутися. Довелося йому затиснути ніс пальцями, щоб не чхнути.
Булу на горищі теж доводилося несолодко: мостини скрипіли від найменшого поруху – того гляди і провалиться. А в темному підвалі було повнісінько всяких горщиків і бочок, так що Друль не смів і поворухнутися – боронь Боже, впадуть, і гуркіт його видасть. Єдиним, хто перебував в безпеці після відходу посланників, був Трампа-Лампі. Він гадки не мав про інших тролів і радісно повернувся в будинок – вивідати ще що-небудь у баби.
Але Клампа-Лампі не міг більше стримувати чих. Запропонуй йому в той момент всі скарби семимильної гори і королівський трон в додачу, він би все одно не зміг стриматися. Йому треба було пчихнути, і він чхнув – та так, ніби у нього не ніс, а величезна труба! Одночасно він дригнув ногами, і хоч ті і оніміли, а все ж вибили заслінку і висунулися наполовину з печі.
Ну і переполох тут почався! Тролі і без того настрашились, а почувши рев, що вирвався з носа Клампа-Лампі, зовсім втратили голови від страху. Бул підскочив, перекриття не витримало, і бідолаха звалився прямо на Клампа-Лампі. Друль теж підстрибнув від несподіванки. Горщики і бочки з гуркотом повалилися на землю. Друлю здалася, що це завалилася хатинка, він вибив двері льоху і вискочив як ошпарений. На мить усі четверо застигли, свердлячи один одного недобрими поглядами. А потім, не зронивши ні слова, поспішили геть – кожен у свій бік.
Повернувшись додому, тролі сіли і задумалися: що ж сталося? Ясно, що вони стоять один одному поперек дороги. Як тут бути ?! Королем тролів і господарем семимильної гори стане лише той, хто здатний здолати будь-яке лихо, – так сказала Угель-Гугель, мудра чаклунка. Але спершу треба розправитися з суперниками – ось головне завдання.
Друлсері-Друль в Горбатої гори ходив, як ведмідь у клітці, і все ламав і ламав собі голову. Нарешті, виліз він на камінь на вершині, щоб оглянути околиці, і примітив Була, який йшов додому і тягнув сітку повну риби. Друль так розлютився, що зовсім з глузду з’їхав: схопив камінь та й жбурнув зі всієї сили в гору Буннер, щоб одним ударом прикінчити суперника.
– Ось я поквитався з тобою, троль з гори Буннер! – прошипів він крізь зуби.
Кидок був зовсім непоганий, але в Була камінь не попав, а впав біля самого озера, та з таким гуркотом, що відлуння рознеслося на сімнадцять миль над землею і під землею. Скелястий берег озера сповз, і вода ринула в ущелину. Здавалося, вона тільки й чекала, коли її випустять, і тут же ринула вперед з шумом і гуркотом, змітаючи все на своєму шляху і погрожуючи затопити долину. Житла тисяч тролів і гномів могли ось-ось опинитися під водою.
Тролі, як побачили, що сталося, перелякалися не на жарт. Бул рвав на собі волосся і тупотів ногами від люті – так шкода йому було озера, що служило йому і коритом і загатою для риби Але як зарадити біді, він не знав. Та й всі інші тролі зовсім втратили голови.
І ось в останню хвилину, коли вода вже підступала до долини, з’явився Вілле-Пастух. Він приїхав з пасовища біля лісового озера на чарівних волах Була і вмить збагнув, що сталося, а в наступну мить – вже знав, що робити. Вілле відіслав усіх тролів по домівках за лопатами і ломами і велів рити відвід для води. Тисяча рук взялася за справу, і незабаром протока була готова – вода кинулася до моря, не заподіявши нікому шкоди.
– До такого ніхто з нас би не додумався! – хитали головами тролі. – Молодчина наш Вілле, не дивлячись, що маленький.
А Булсері-Бул між тим зрозумів, хто зіграв з ним злий жарт. Він оглянув камінь і впізнав його. Він бачив його на вершині гори Друль.
– Ну ти за це поплатишся, дідуган! – прошипів він, озираючись в пошуках підходящого каменя – побільше, ніж у Друль. Він з усієї сили жбурнув його і простежив зі злісною радістю, як той влучив точнісінько в Горбату гору, відколів майже половину.
Сам Друль лише дивом врятувався, але залишився сидіти посеред свого розореного житла і не міг вибратися. Він страшенно замерз, адже холодні гірські вітри пустилися грати в хованки серед тисяч щілин і дірок, які утворилися після обвалу. Друлсері-Друль так продуло, що у нього розболілися зуби, і він завив від болю, як одинадцять сотень вовків. Всі тролі – і ті, що жили по сусідству, і з далеких країв – кинулися йому на допомогу. Але не змогли витягнути з нього ні словечка: страждалець лише кричав і стогнав, скакав і дригав ногами. Скільки тролі не просили його втихомиритись – все марно, так що за ніч ніхто на п’ятнадцять миль навколо не міг зімкнути очей.
А під ранок прийшов на Горбату гору Вілле-Пастух, щоб відігнати кіз Друля на пасовище. Побачив він, яка біда трапилася зі старим тролем, взяв ножиці і швиденько зістриг шерсть з усієї череди. Насамперед обмотав він теплою м’якою шерстю голову Друля – біль відразу вщухла, і троль заспокоївся. Потім пастух позатикав шерстю всі щілини і діри в гірських стінах, так що вітри не могли більше розгулювати там, як їм заманеться, і їм довелося дути зовні. А уладнавши все, Вілле заграв веселу мелодію на своїй сопілці та повів череду на пасовище. Кози, відчувши полегшення – адже їм не треба було більше тягати важкі шуби, – на радощах скакали до небес.
– Друль б до такого ніколи не додумався! – сказали тролі. – Та й ми теж. А ось Вілле-Пастух знає, як впоратися з будь-якою бідою.
Не встигли тролі заспокоїтися, як трапилася нова напасть! Пролунав страшний крик, і в ту ж мить тролі побачили, як на півдні піднялася величезна хмара диму. На цей раз відзначився Трампа-Рампі. Він, як завжди, блукав по околицях і побачив Клампа-Лампі, який тягнув колоду для свого вогнища, де горів тисячолітній вогонь. Тут Трампа-Рампі пригадав свої пригоди в хаті старої тролихи і розлютувалася не на жарт. Тепер він провчить суперника! Йому було відомо, що Клампа-Лампі міг жити розкошуючи, поки в середині його печери горить вогонь. Так ось він його візьме і погасить! Сказано зроблено. Набрав Трампа-Рампі в легені побільше повітря і дмухнув щосили. Так прорахувався: вогонь розгорівся ще дужче. Тоді він дмухнув ще раз щосили, так, що іскри з багаття розлетілися на всі боки і підпалили ліс. Полум’я бігло від дерева до дерева. Ось-ось добереться воно до тролячих володінь і випалить все навколо! Тролі кидалися як очманілі, а Клампа-Лампі зовсім втратив розум від страху.
І знову на виручку прийшов маленький ВіллеПастух. Він пас свою череду неподалік, помітив дим і поспішив на допомогу. Побачивши, в чому справа, він вихором помчав назад, запряг кращих коней в величезний плуг і проорав борозну навколо палаючого лісу – таку широку, що вогонь не міг через неї перекинутися. І пожежа незабаром згасла сам по собі. Загроза минула.
Всі тролі, великі і маленькі, гноми і ельфи прийшли потиснути пастуху руку.
– Молодець! – хвалили вони його навперебій. – До такого ніхто б не додумався!
А Вілле-Пастух поплескав своїх змилених коней, весело прогудів в берестяної ріжок і пішов до своєї череди.
Клампа-Лампі дізнався, що пожежа – справа рук Трампа-Рампі. Хтось бачив, як той тікав з лісу. І надумав він помститися. Йому відомо було, що Трампа-Рампі найпростіше зустріти на Високій горі. Він відправився туди і зіткнувся з кривдником ніс до носа. Тролі миттю схопилися і давай гамселити один одного. Ну і шум тут піднявся! Земля ходором ходила, а Висока гора тряслася від вершини до основи. Тролі повискакували зі своїх печер, вирішивши, що почався землетрус. Слава Богу ні! Але чи втримається Висока гора, було невідомо. Два троля зчепилися, немов дикі вовки, і шипіли, мов навіжені дракони. Вони каталися по землі так, що в боки летіли величезне каміння і коріння. Ніхто не міг збагнути, що на них найшло, чому вони кличуть на себе напасті, одна гірша за іншу. Незавидні це були часи. І як на гріх не було короля, який би поклав край цим чварам.
Багато хто намагався розняти забіяк, але марно. А вже старий троль зі старою тролихою, що жили в печері в Високій горі, такого страху натерпілися! Вони були звичні до шуму і гуркоту – гірські вітри часто вступали в протиборство над їхнім будинком, – але подібного ще не бачили. Старий благав, щоб забіяки пощадили його гору, але ті так розпалилися, що нічого не чули і не бачили. Вони билися день і ще день – без перепочинку. Жоден з них не міг взяти верх, і жоден з них не бажав здаватися. Невідомо, скільки б тривала ця бійка, але тут з’явився наш приятель, Вілле-Пастух. Він знайшов спосіб їх втихомирити!
Віллі поспішив до Білобородого діда зі Сніговою гори і нашепотів йому щось на вухо. Старий кивнув, і Віллі повернувся назад з великим мішком під пахвою. Це був найбільший чарівний мішок Білобородого діда, який він відкривав лише раз на сто років. Там зберігалися мільйони мільйонів сніжинок. Повернувшись на Високу гору, Вілле розв’язав мішок. Сніжинки радісно пустилися в скажений танок. Вони летіли прямо в очі Клампа-Лампі і Трампа-Рампі, які продовжували лупцювати один одного. Сотні сотень і тисячі тисяч сніжинок … Незабаром очі забіякам заліпило снігом. Вони зовсім осліпли, і довелося їм припинити бійку. У запалі тролі не помітили, скільки народу зібралося навколо. А коли вибралися зі снігового хмари і озирнулися, то підібгали хвости. Зрозуміли Клампа-Лампі і Трампа-Рампі, що самі себе осоромили і їм нема чого більше розраховувати на повагу тролів. Ані пари з вуст, пустилися вони навтьоки, так що тільки п’яти заблищали.
А старий і стара з Високої гори підійшли до Вілле-Пастуха і потиснули йому руку, дякуючи за допомогу.
– У тебе, малюк Вілле, – сказали вони, – більше розуму, ніж у будь-якого троля, хоч весь наш край обшукай з півночі на південь і зі сходу на захід. Ти врятував нас від стількох напастей, так що ти, звичайно, краще за всіх можеш здолати будь-яке лихо.
– Ти можеш здолати будь-яке лихо … – промайнуло в натовпі.
А адже саме це сказала посланцям Угель-Гугель, наймудріша в підмісячному світі! «Королем і господарем семимильної гори, правителем всіх тролів, гномів і ельфів стане той, хто здатний здолати будь-яке лихо» – ось її слова.
Тролі все точно підрахували – справді, минуло рівно сім днів з тих пір, як вони побували в хатинці Угель-Гугель!
І знову піднявся шум і гамір на Високій горі. Але тепер від радості. Маленького Вілле-Пастуха підхопили на руки, і довга низка співаючих і пританцьовуючих тролів кинулася до семимильної гори. Там Вілле урочисто посадили на трон, і тисячі тролів почали викрикувати ім’я нового короля так, що воно котилося над горами і долинами, над лісами і озерами.
Так Вілле-Пастух став володарем тролів. Він жив довго і щасливо, і всі говорили про нього з гордістю: «Наш король може здолати будь-яке лихо».
Цю казку я почув ввечері на Івана-Купала, коли сонце виблискувало, як золота корона, на гострому гребні Високої гори. Водоспад Булсері-Була і понині зривається зі схилу і омиває камінь, який в люті шпурнув колись Друлсері-Друль. А річка, русло якої вирили тролі, як і раніше тече до моря. І сьогодні можна побачити вм’ятину на схилі Горбатої гори і величезний камінь, який пробив її. І до цього дня ні кущика не росте на згарищі – там, де Клампа-Лампі спалив ліс, а на вершині Високої гори лежить сніг, що висипався з мішка Білобородого діда, і сніг цей ніколи не тане.