В одного чоловіка був собака Сірко — дуже старий. Хазяїн бачить, що з нього нічого не буде, що він до хазяйства нездатний, і прогнав його від себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає:
— Чого ти тут ходиш?
Сірко йому:
— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут.
Тоді вовк йому каже:
— А зробити так, щоб тебе хазяїн знов прийняв до себе?
Сірко відповідає:
— Зроби, голубчику; я вже таки чимось тобі віддячу.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш забирати у мене ту дитину, — тоді неначе я тебе і злякаюсь та й пущу дитину.
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жати. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом, та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:
— Гидж-га, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка і забрав дитину: приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко їж, — за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!
Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.
Тільки що вони зварилися, він садовить Сірка за стіл та й сам сів коло його і каже:
— А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти.
Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко і думає:
«Треба подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив».
А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе зазву у хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.
Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів у хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку.
Сірко, що найсмачніше на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і упоїв так, що вовк не витерпів та каже:
— Буду співаи!
Сірко каже:
— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.
Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже:
— Отепер уже буду співать!
Та як завиє під столом… Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже:
— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам йому раду дасть — ось не займайте!
Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:
— Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й розпрощались.