Був собі у Києві Трамвай. Не звичайний дзвінкий Трамвай, що возить людей, а той, що ремонтує трамвайні лінії, перевозить важкі рейки і просмолені шпали.
Трамвай безперервно подорожував із Святошина на Поділ, а з Подолу через Дніпро аж у Дарницю й назад.
А як він дзенькав, клацав, бамкав на стиках! Люди злякано тулилися до будинків. Домашні господарки миттю зачиняли вікна. Собаки ховалися у підворіття, а кицьки видряпувалися з переляку аж на вершечки дерева (а ви знаєте, як їх багато у Києві!). Пожежні драбини й рятували наполоханих кицьок, які нявчали так, що було чутно аж на Батиєвій горі.
Всі були страшенно незадоволені. Окрім самого Трамвая.
– Ану вас, – гуркотів Трамвай. – Мені все одно, їздиш, куди пошлють, щось допомагаєш ремонтувати. А потім усі про мене забувають. Навіть водій іде собі геть, додому. А ти стій у депо, наморений од цілоденної біганини. А ледь фари заплющиш – знову ганяй туди-сюди.
Одного разу Трамвай забувся у недовгім сні, як раптом прокинувся – щось його лоскотало.
Це був… Це був Щиглик!
Він ладнав із гілочок під стелею кабіни… гніздечко!
Трамвай першої миті аж розгубився з подиву.
– Ти що це надумав? У транспорті гніздо лаштуєш? Звідки ти взявся?
– А я до вас із Ботанічного саду прилетів! Чув, вам одному не дуже… Якщо не заперечуєте, давайте дружити!
– Еге ж, коли так…- сказав Трамвай. – Але знай: мені подобається їздити з гуком, стукотіти колесами по рейках. Ось таку музику я найбільше люблю, а не пташину!
– Ой-ой! Ти ж розвалиш мені гніздо! – занепокоївся Щиглик. – А я чекаю Щиглиху з яєчком!
«Ну от! – подумав Трамвай. – Що я вам усім – гуртожиток? »
Але він не сказав цього вголос – його новий знайомий враз так дзвінко заспівав… Він кликав Щиглиху.
І вона не забарилася. Прилетіла саме тоді, коли Трамвай вирушив за своїм маршрутом.
Дивно – того ранку Трамвай не бамкав колесами по рейках, не вищав на поворотах. Собаки не тікали у підворіття, кицьки не дряпалися з переляку на дерева, а вікна у місті були відчинені навстіж!
Бо всі слухали…
Адже Щиглик і Щиглиха, тільки-но Трамвай рушив, всілися на довгу блискучу трубку під стелею Трамвая, як на жердинку, й заспівали!
І з того самого ранку вже ніхто не впізнавав нашого Трамвая.
Він ніжно проходив стики, ніколи не вищав на по воротах. Адже тепер у нього були справжні друзі: вони його ніколи не полишали.
Коли ж у гніздечку з’явилися щиглята, яких чудесних пісень стала виспівувати дружна пташина сім’я! А Трамвай легесенько вистукував їм у такт на стиках.
І всі в місті ще здалеку помічали той Трамвай, усміхалися йому і називали пташиним.