Багато-багато років тому жив в Китаї один багач. Давно вже відомо, що всі багатії жадібні і злі, але цей багач був такий жадібний, і такий злий, що гірше за нього в Китаї нікого не було. Дружина у цього багатія була така ж зла і жадібна. І якщо до воріт їхнього будинку підходив жебрак, вони спускали з ланцюга такого ж злого пса.
І ось ці люди купили собі рабиню. Вони шукали, звичайно, найдешевшу рабиню, а найдешевшою виявилася найнекрасивіша дівчина. Злі багатії прозвали свою служницю мавпою.
У будинку раз у раз чулося:
– Мавпа, прибери!
– Мавпа, принеси!
– Мавпа, збігай!
– Мавпа, подай!
А коли дівчина була недостатньо моторною, господарі били її палицями і морили голодом.
Одного разу, коли багатії пішли в гості, до їхнього будинку підійшов жебрак. Він звів до неба руки і простогнав:
– Я вмираю з голоду. Врятуйте мене!
Служниця почула стогін і впустила жебрака в будинок.
У неї давно вже був зібраний маленький мішечок рису. Вона простягла мішечок біднякові і сказала:
– Я збирала цей рис по зернятку в соломі, якою топлю піч. Але якщо господар дізнається, що я подала тобі милостиню, він поб’є нас обох. Прошу тебе, йди швидше.
Жебрак швидко сховав рис в суму і, прощаючись з доброї рабинею, простягнув їй невелику рожеву хустинку.
– На світанку обтирай цією хустинкою своє обличчя, – сказав він і вийшов з хати.
Але в цей час повернулися з гостини багатії. Побачивши жебрака, господар став кричати на служницю:
– Як смієш ти принаджувати до нашого дому жебраків, брудна мавпа! Я поб’ю і тебе і цього обшарпанця!
І багач обернувся, щоб схопити бідного, але жебрак кудись зник. Ніхто не помітив, коли він встиг втекти. Ще сильніше розізлився багатий скнара. Він схопив батіг, яким бив псів, і став шмагати рабиню. Даремно благала дівчина про пощаду. Богач безжалісно побив її.
Тільки на світанку прийшла до тями нещасна дівчина. Вона згадала про хустку, що дав їй жебрак, і обтерла лице.
Три дні поспіль обтирала вона рожевою хустинкою своє потворне обличчя.
А на четвертий день, коли рабиня підійшла вранці до дзеркала, вона мимоволі скрикнула: з дзеркала на неї дивилася справжня красуня. Рожева хустинка бідняка зробила чудо: потворна дівчина перетворилася в справжню красуню.
Коли господар і його дружина побачили свою рабиню, вони довго не могли прийти до тями від злоби і заздрості.
– Відкрий нам свій секрет – і ти отримаєш свободу, – сказав хитрий багач.
Ох, як забилося серце рабині! За свободу вона готова була віддати все. Що може бути бажанішим свободи! І вона покірно простягнула своїм мучителям рожеву хустку, розповівши, як треба нею користуватися.
Цього тільки і хотіли багатії. Вони відіслали рабиню на кухню, а щоб вона не втекла, спустили з ланцюга лютих псів.
На світанку багач і його дружина витерли свої лиця рожевою хусткою і міцно заснули. Вони розплющили очі, коли сонце стояло вже високо, і, глянувши один на одного, з криком кинулися до дзеркала. У дзеркалі відбилися дві потворні волохаті мавпи.
– Нас обдурила рабиня! – заволав багач. – Біжимо на кухню: я розірву її на частини! Я кину її на розтерзання псам
І обидві мавпи понеслися на кухню. Але як тільки пси побачили мавп, вони з гучним гавкотом і гарчанням накинулися на них. В страху мавпи вистрибнули у вікно і перескочили через паркан свого будинку. Тоді всі пси, що бігали по вулиці, з гавкотом погналися за цими мавпами. Багатії в страху мчали вперед, нічого перед собою не бачачи. Вже давно замовк гавкіт, а вони все бігли і бігли, рятуючись від страшної смерті.
Нарешті вони опинилися в лісі, серед зграї інших мавп. Тут їм і довелося залишитися до кінця своїх днів.
Ви, звичайно, запитаєте: що ж сталося з рабинею?
Все обійшлося якнайкраще. Дівчина вийшла заміж за доброго, працьовитого селянина і щасливо жила з ним до глибокої старості.