Жила колись удова з двома дочками. Старша так була схожа на матір обличчям і вдачею, що їх легко можна було переплутати. Обидві вони були дуже лихі й гоноровиті на вдачу, тож ніхто не хотів не тільки що ходити до них гості, а навіть зустрічатися з ними на вулиці. А от менша дочка, дуже схожа своїм добрим серцем на померлого батька, була також і найвродливішою в світі дівчиною.
Звичайно, мати без тями любила старшу дочку, бо кожен любить на себе схожих: за нею доглядала, як за справжньою принцесою. А меншу дочку мати ненавиділа, примушувала її їсти на кухні й працювати без відпочинку.
Ця бідолашна дівчина, крім інших справ повинна була ще двічі на день ходити з величезним глечиком по воду далеко від дому.
І от якось, саме вона набирала воду з джерела, до неї підійшла стара бідна жінка і попросила напитися.
— Будь ласка, тітонько, — відповіла красуня. Вона старанно виполоскала глечик, набрала води там, де вона була чистіша, і дала бабусі напитися, та ще й підтримувала глечик аби зручніше було пити.
Добра бабуся напилася та й каже:
— Ви така чарівна і гарна, така навдивовижу добра і уважна, що я неодмінно маю подарувати вам що–небудь.
А треба сказати, що то була чарівниця, яка обернулась на бідну селянку, аби довідатись, чи й справді ця дівчина така чемна.
— Ось що я вам подарую, — вела далі чарівниця. — 3 цієї хвилини після кожного слова, яке вимовите, з ваших уст випадатиме квітка або самоцвіт.
Сказавши це, бабуся зникла. А дівчина взяла глечик, набрала води й рушила назад до господи.
Коли красуня прийшла додому, мати почала її лаяти, що вона так довго не поверталася з водою.
— Пробачте, матінко, що я забарилась, — відповіла дівчина, і за цими словами з її уст випали дві троянди, два перли і два великі діаманти.
— О диво! Диво! — вигукнула вражена мати. — В неї з рота випадають перли та діаманти… Що з тобою сталося, дочко?
Це вперше вона назвала її дочкою.
Бідолашна дівчина щиросердно розповіла про все, що з нею сталося, і діаманти так і сипалися з її уст.
— Он воно що! — мовила мати. — В такому разі неодмінно треба послати туди й мою старшу дочку. Дивись–но, Фаншон, що випадає з рота твоєї сестри, коли вона говорить! Ти, мабуть, теж дуже хотіла б володіти таким приємним даром. А для цього треба лише піти до струмка по воду, і коли бідна жінка попросить пити, ввічливо піднести їй глечик.
— Не діждете, — відповіла грубіянка, — щоб я оце ще й по воду для вас ходила!
— А я примушу тебе піти, — повторила мати, — і ти зробиш це негайно!
Грубіянка набурмосилась, але все–таки пішла по воду, взявши з собою найкращу срібну вазу, яка тільки знайшлася в господарстві. Тільки–но вона наблизилася до джерела, як з лісу вийшла багато вбрана вродлива жінка і попросила в неї напитися.
Це була та сама чарівниця, що підходила й до її сестри, але вона цього разу обернулася на принцесу, щоб переконатись, чи справді дівчина така нечемна.
— Ніби я для того прийшла, — відповіла гоноровита грубіянка, — щоб вас поїти! Може, ви думаєте, що я й срібну вазу навмисне принесла, аби дати напитися такій пані? Ну, та гаразд, пийте вже, коли вам так хочеться.
— Ви дуже нечемні, — відповіла їй чарівниця, зовсім не розсердившись. — Ну що ж, ви також одержите від мене подарунок: віднині при кожному слові з вашого рота виповзатиме гадюка або вискакуватиме жаба.
І з цими словами чарівниця подалась назад до лісу, а грубіянка спокійно пішла додому.
Побачивши старшу дочку, мати нетерпляче закричала:
— Ну, дочко, як твої справи?
— Еге ж, матінко, чи то вас обходить? — відповіла грубіянка, і в неї з рота випали три гадюки і три жаби.
— Що я бачу! — з жахом вигукнула мати. — Це все витівки твоєї сестри. Вона винна, вона й відплатить мені за твоє нещастя!
І мати кинулася бити меншу дочку.
Бідолашна дівчина втекла з дому і сховалась у лісі. Молодий принц, який повертався саме в цю пору з полювання, зустрів її і, вражений красою дівчини, спитав, що вона робить тут сама і чому так гірко плаче.
— Ах, добродію, моя мати вигнала мене з дому! — відповіла красуня.
Принц побачив, що при цих словах з її уст випали чотири чи п’ять перлин і стільки ж діамантів, страшенно здивувався і попрохав розповісти, звідки в неї такий дар. І вона все йому розповіла.
Юнак одразу ж закохався в красуню, яка володіла таким незвичайним даром, привіз її у палац до свого батька і того ж вечора одружився.
А її сестру так усі зненавиділи, що навіть власна мати мусила вигнати її з дому, і грубіянка, не знайшовши ні в кого притулку, загинула в лісі.