Коня звали Реджинальд. Він часто сумував.
Взагалі йому подобалося бігати підтюпцем по парку. Скакати через огорожу і отримувати в нагороду шматочок цукру.
І все-таки іноді він сумував, тому що йому хотілося навчитися робити ще щось.
Ну, наприклад, малювати картинки або співати. Грати в симфонічному оркестрі. Або бути лікарем.
Його господар, синьйор Антоніо, був диригентом. Він диригував симфонічним оркестром.
Одного разу, коли синьйор Антоніо репетирував в залі, Реджинальд зайшов до нього в гості.
– Радий тебе бачити, Реджинальд! – привітав його синьйор Антоніо.- Хочеш шматочок цукру?
Але Реджинальд похитав головою.
– А морквину?
Реджинальд знову похитав головою.
– Чому ти такий сумний? Що трапилося, друже? – запитав синьйор Антоніо.
Реджинальд піднявся на сцену і підійшов до диригентського пульта, за яким стояв синьйор Антоніо.
– Може, тобі хочеться диригувати оркестром?
Реджинальд кивнув.
Синьйор Антоніо вручив йому диригентську паличку. Реджинальд затиснув її передніми копитами і спробував диригувати. Але гепнувся носом. Це йому не сподобалося.
– Спробуй тримати її в зубах, – порадив синьйор Антоніо.
Так Реджинальд і зробив. Він дуже добре диригував оркестром, поки виконувалася повільна частина. А ось коли почалася швидка, у нього закрутилася голова.
– Ай-ай, – сказав синьйор Антоніо, – з тебе міг би вийти дуже хороший диригент, але тільки частково. Може, тобі краще спробувати грати на скрипці? Чи ні, скрипка занадто мала для тебе. Краще на віолончелі. А ще краще – на контрабасі!
Реджинальд погодився. Але це виявилося не так-то просто. У нього нічого не виходило, смичок не слухався.
– Мабуть, контрабасист з тебе теж не вийде, – сказав синьйор Антоніо.
Тоді трубач Арнольд простягнув Реджинальд свою трубу.
– Спробуй грати на трубі! – сказав він.
Трум-ту-ру! Трум-ту-ру-ру !! Ру-ру!
З Реджинальда вийшов прекрасний трубач. Тільки весь оркестр розбігся! Реджинальд грав занадто голосно. У всіх так гуло у вухах, що ніхто не чув ні себе, ні інших.
– Не зможеш ти бути трубачем! – мовив пан Антоніо.- Оркестр від тебе розбігається.
Реджинальд від образи заплакав.
– Не плач! – мовив пан Антоніо.- Ось тобі яблуко! Ти добрий кінь. Тільки в оркестрі не можеш грати. Іди додому. Я скоро повернуся, і ми з тобою вирушимо в парк. Ти будеш бігти підтюпцем і скакати через огорожі.
Синьйор Антоніо поплескав Реджинальда по спині.
– Я повинен закінчити репетицію. Сьогодні ввечері у нас концерт.
Реджинальд пішов додому, а синьйор Антоніо продовжував репетицію з оркестром.
Музиканти грали дуже добре, і синьйор Антоніо був ними задоволений.
Але раптом барабанщик Гаррі чхнув:
– Апчхи, апчхи, апчхи …
– Будь здоровий!
– Апчхи … – не міг зупинитися Гаррі.- Здається, я захворів. Напевно, застудився.
– Тоді йди швидше додому і лягай в ліжко, – сказав синьйор Антоніо.- Не забудь випити гарячого молока і поміряти температуру!
Коли Гаррі пішов, синьйор Антоніо задумався:
– Який же оркестр без барабана? А ввечері концерт, хіба ми встигнемо знайти нового ударника? Ай ай ай!
– Так запросіть Реджинальда! – порадив трубач Арнольд.- У нього напевно прекрасний удар.
– Звичайно, голосно він грати зуміє, а от чи буде він знати, коли йому вступати? – зніяковів синьйор Антоніо.- Втім, я ж буду диригувати і дам знак, коли йому грати. Вирішено! Синьйор Арнольд, біжіть за Реджинальдом.
Трубач Арнольд побіг до стайні. Реджинальд стояв сумний і не поспішаючи жував овес.
– Кидай цей овес! – закричав йому Арнольд. Синьйор Антоніо просить тебе грати на барабані.
Арнольд сів верхи на Реджинальда, і вони поскакали. Машини та автобуси поступалися їм дорогою. Пішоходи знімали капелюхи і махали їм. «Напевно, він поспішає на концерт до синьйора Антоніо», – думали вони.
Реджинальд і Арнольд піднялися в концертний зал.
– Сідай туди, в правий кут оркестру, – сказав синьйор Антоніо. Реджинальд сів за великий барабан.
– Дивись на мене! – сказав йому синьйор Антоніо.- Коли я зроблю тобі ось такий знак паличкою, бий в великий барабан. А такий – бий в маленький. А махну два рази – ти вдариш тарілками. Отже, увага!
Весь день оркестр репетирував. Синьйор Антоніо залишився дуже задоволений Реджинальдом.
Перед концертом оркестранти пішли в кафе випити чаю. А Реджинальд отримав три яблука і кілька шматочків цукру.
Потім всі повернулися в концертний зал. Вже збиралася публіка.
Почався концерт. Всі грали чудово. Скрипки, віолончелі та контрабас. Піаніст і трубач. Валторна і кларнет. Синьйор Антоніо зробив паличкою знак, і Реджинальд вдарив в великий барабан:
Бум, бум, бум-бум!
Потім оркестр заграв тихіше і повільніше. Це була повільна частина.
А під кінець голосніше, голосніше, голосніше і ось:
Бум! Бум, бум, бум!
Задніми копитами Реджинальд вдарив по барабану, а передніми задзвенів тарілками:
Клинг-дзень-дзень-дзень!
Всі голосно зааплодували. Коли оплески стихли і публіка розійшлася, синьйор Антоніо сказав Реджинальд:
– Ти дуже добре граєш на барабані. І я прошу тебе завтра знову виступити з нами в концерте.- І він міцно обняв Реджинальда.
Реджинальд відчував себе дуже щасливим.