Жив один селянин біля самого лісу. Захотів він одного разу зловити вовка. Викопав в лісі глибоку яму. Посередині ями вкопав стовп так, щоб його верхівка трохи виступала над ямою. Прикрив він яму хмизом, соломою і присипав снігом. На верхівці стовпа прив’язав качку. Вдень її відв’язував, а на ніч знову прив’язував, щоб вона своїм крекотом приманювала вовка.
Почув вовк качку, нагострив вуха. Прислухався ще і побіг в ту сторону, де качка крякає. Підбіг, понюхав, чи немає близько людини, сміливо накинувся на качку. Стрибнув – і провалився в яму, прямо іскри з очей посипалися. Злякався бідолаха – адже трохи шию не зламав. Чіпляється за краї ями, а видертися не може. Зажурився, присів біля стінки і чекає кінця.
На світанку женуться лісом гончаки по заячому сліду. Побіг сірий проти вітру, не помітив ями і звалився прямо вовкові на голову. Вовк перелякався і завив, заєць теж заверещав з переляку.
Тепер в ямі опинилося двоє. Один сидить в одному кутку, інший – в другому.
Почула качку і лисиця. Побігла в ту сторону. Дивиться – качка на стовпі, а навколо стовпа – глибока яма. І сидять в цій ямі вовк і заєць. Усміхається лисиця і каже:
– Здрастуйте, куми! Хто вас сюди загнав?
– Та ось, сусідко, – відповідає вовк, – чую я вночі, качка крякає, поспішив до неї, хотів поласувати, а тут пастка виявилася. Стрибнув і провалився.
– А за мною пси гналися, – скаржиться зайчик, – побіг я стрімголов, а тут ще сніг мені очі заліпив. Ось і не помітив ями – потрапив в неї.
Перестрибнула лисиця через яму, сміється над бідою вовка і зайця:
– Чому ж я не падаю в яму, а ви обидва провалилися? А тому я не падаю, що я свята! Я свята! Я свята! Тільки святі в яму не потрапляють!
І стала вона стрибати через яму, намагаючись на льоту схопити прив’язану до стовпа качку. Стрибала-стрибала і також впала в яму.
Тепер в ямі сидять троє. Вовк привітав лисицю:
– Ну, кума, і ти, пресвята, потрапила в яму!
Лиса відповідає:
– Це проклята лапа зачепилася за стовп і мене втягнула в біду.
Ось сидять вони, дивляться один на одного. Лисиця і питає вовка:
– Кум, ти про що думаєш?
– У мене сто думок в голові, – відповідає вовк.
– А ти, куме, про що думаєш? – питає лисиця зайця.
– У мене теж сто думок в голові, – здригається зайчик.
– Ну, кума, а ти про що думаєш? Адже тепер ми всі пропали, – каже вовк.
– А у мене в голові одна думка, та хороша, – відповідає лисиця. – Чого ми сидимо похнюпившись? Давайте співати!
І заспівали. Вовк виє: у-у, у-у, у-у, лисиця гавкає – гау-гау, а зайчик верещить – кве-кве. Така тут музика пішла! Повили годинку, притихли. Лисиця почула, що до ями йде чоловік, і каже:
– Он людина йде. Давайте прикинемося мертвими.
Так і зробили: витягнувся вовк на дні ями, немов би здох, повалився заєць на бік, немов би і не дихає, впала лисиця на вовка, як нежива.
Підійшов чоловік, подивився в яму і бачить – всі троє лежать мертві. Він і думає: «Що ж це сталося? Тільки що вили, а тут раптом поздихали? Напевне, перед смертю так вили? »
Зліз він в яму і спершу обмацав лисицю. Чує, що вона ще тепла, і каже сам собі: «Ну, лисонька, ти ще тепла, твоя гарна шкура піде на шубу, а м’ясо дістанеться собакам». І викинув її з ями.
Тільки лисиця впала на землю, як відскочила кроків на десять, обернулася до людини і каже:
– Шукай вітра в полі. Не бачити тобі шуби з моєї шкури! – сказала і побігла в ліс.
Чоловік тільки рота роззявив.
– Ах ти, гадина! Якби я знав, що ти жива, відразу б тебе вбив. Твоє щастя, що ти така хитра! – розсердився він.
Приніс чоловік кийок і вбив вовка з зайцем.
Потім приїхав на санях, витягнув їх з ями, привіз додому і зняв шкури. А лисиця як говорила, так і вийшло:
– У мене в голові одна думка, та хороша.
Так вона завдяки своїй хитрості і уціліла.