Жила одна красива, розумна, добра і працьовита дівчина. Коли їй виповнилося вісімнадцять років, батьки видали її заміж далеко від рідного дому.
А чоловік її виявився таким ледарем, якого світ не бачив. Він лінувався навіть їсти. Як не погодує його жінка, так він весь день буде голодним.
Вся робота по господарству лежала на жінці. Вона і в полі працювала, і прала, і готувала обід, і прибирала, і за дітьми доглядала, і дрова колола, і воду носила. А чоловік цілий день дрімав в ліжку.
Одного разу зібралася вона поїхати з дітьми відвідати свою стару матір. Чоловік залишався вдома – йому і в гості лінь було їхати.
Жінка задумалася:
«Як залишити такого ледацюгу одного вдома, адже він помре з голоду».
І придумала: спекла великий-превеликий корж, такий, що за кілька днів не з’їсти; в середині коржа зробила отвір і одягла корж своєму ледачому чоловікові на шию.
«Йому залишиться тільки пересувати корж навколо шиї та їсти. Це вже якось він зробить! » – подумала дружина.
Поїхала. А коли через кілька днів повернулася додому, то застала чоловіка в ліжку. Тільки та частина коржа, яка була біля рота, була з’їдена.
Жінка здивувалася, що за кілька днів її ледачий чоловік з’їв так мало. Підійшла до нього ближче, а він вже ледь живий, вмирає від голоду, а рукою поворухнути і корж повернути не хоче. Ось такий ледацюга!