Жили собі дід та баба. І було в них тільки й того, що півник та жорна.
Дивовижні ці жорна були: покладе дід одне зерно, покрутить раз-другий, і ціла вже діжка борошна.
В злагоді жили дід та баба й півника не ображали.
Дійшли чутки про дивні жорна до пана. Надумав він украсти їх.
Приїхав надвечір до діда, проситься переночувати.
– На полюванні,– каже,– був, далеко додому їхати, а тут ніч надходить…
– Будь ласка,– каже дід,– місця всім вистачить.
Уночі, коли дід та баба поснули, пан украв жорна й поїхав.
Зажурилися дід та баба, сидять голодні та плачуть. Півник слухав, слухав їх, а тоді й каже:
– Не плачте, я поверну вам жорна.
– Де тобі повернути їх! – кажуть дід та баба.– Пан тебе і на поріг не пустить.
Нічого, козириться півник,– поверну. Хоч сам загину, а жорна поверну.
Попрощався півник з дідом та бабою і полетів до панського двору.
Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому шуліка.
– Куди, півнику, летиш? – запитує.
– У двір до пана.
– Чого?
– Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Я лечу їх шукати.
– Візьми і мене з собою.
– Лізь у воло!
Шуліка заліз до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить широкою, а назустріч лисиця:
– Куди, півнику, летиш?
– У двір до пана.
– Чого?
Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу шукати.
– Візьми і мене з собою.
– Лізь у воло!
Лисиця залізла до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому борсук:
– Куди, півнику, летиш?
– У двір до пана.
– Чого?
– Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу їх шукати.
– Візьми і мене з собою.
– Лізь у воло!
Борсук заліз до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому вовк:
– Куди, півнику, летиш?
– У двір до пана.
– Чого?
– Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу шукати.
– Візьми і мене з собою.
– Лізь у воло.
Летів, летів півник і прилетів до панського двору. А у пана в цей час гостювали – пили, гуляли. Вікна й двері навстіж повідчиняли. Вилетів півник на підвіконня, залопотів крилами й заспівав голосно:
– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку. Він у діда та баби ночував і жорна вкрав. Я прилетів шукати. Віддай, пане, жорна!
Панові соромно стало перед гостями, що півник його злодієм називає. От він і каже:
— Слуги, слуги, схопіть цього горланя, киньте в курник: нехай його кури заклюють.
Схопили слуги півника, кинули в курник, а самі пішли.
Тут півник і каже:
– Шуліко, шуліко, вилазь із вола, задуши курей.
Виплигнув шуліка з вола, передушив усіх курей і полетів у ліс.
Півник знову вилетів на підвіконня:
– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку. Він у діда та баби ночував і жорна вкрав…
– Ох,– каже пан,– його і кури не заклювали. Добре-но! Слуги, слуги, схопіть цього горланя, віднесіть до гусей, нехай його гуси задзьобають.
Схопили слуги півника і кинули до гусей.
Півник очунявся й каже:
– Лисичко, лисичко, вилазь із вола, подуши гусей.
Лисиця так і вчинила, а сама в ліс побігла.
Прилетів півник на підвіконня й знов своєї співає:
– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку!
Ох,– каже пан,– його і гуси не задзьобали? Добре! Слуги, слуги, занесіть його до свинарника: нехай його свині загризуть!
Занесли слуги півника в свинарник. А там півник каже:
– Борсуче, борсуче, вилазь з вола, загризи свиней.
Борсук так і вчинив, а сам побіг у ліс.
Прилетів півник на підвіконня:
– Ку-ку-рі-ку!
– Ох,– каже пан, почувши голос півника,– то його і свині не загризли? Слуги, слуги, укиньте його в стайню: нехай його коні затопчуть!
У стайні півник каже:
– Вовче, вовче, вилазь із вола, поріж коней.
Вовк вискочив, порізав усіх коней і хода в ліс.
Прилетів півник на підвіконня:
– Ку-ку-рі-ку!
Пан аж за голову схопився:
— Що ж робити? Тоді каже:
– Слуги, слуги, схопіть цього горланя, віднесіть кухареві: нехай він його засмажить.
Слуги так і вчинили.
Кухар засмажив півника і приніс на тарілці панові. Пан схопив його та й проковтнув од злості всього одразу. А півник ожив у панськім череві, вистромив дзьоба у праве вухо та й заспівав:
– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку!
Пан закричав:
– Слуги, слуги, хапайте сокири, рубайте цього негідника!
Схопили слуги сокири та як рубонули і відрубали панові праве вухо… А півник переліз у ліве вухо і знову заспівав.
– Слуги, слуги,– кричить пан,– рубайте його!
Рубонули слуги, та не по півникові, й одрубали панові ліве вухо. Лишився пан без вух.
Тоді півник висунувся з рота.
– Слуги, слуги,– кричить пан, роззявивши рота, – рубайте, рубайте його!
Рубонули слуги, та не по півнику, а по язику – відрубали панові язика.
А півник вискочив, полетів на підвіконня, сів і співає.
Бачить пан – нема порятунку: всю худобу і птицю його півень передавив і самого скалічив. Виніс він жорна з покоїв і віддав півникові. Півник схопив один камінь під одне крило, другий – під друге і полетів додому.
Зраділи дід з бабою жорнам, стали борошно молоти.
З борошна хліб печуть, самі їдять і півникові дають.