Колись давно жили у Ченду двоє братів: старший і молодший. Жили вони в одному домі, але злагоди між ними не було. Старший брат був багатий і жадібний, а молодший – бідний. Та й дружина старшого брата не любила свого бідного родича. Прийшла весна. Настав час сіяти. Старший брат посіяв рис, а молодшому небуло, що сіяти. Тоді молодший брат почав просити старшого:
– Брате, позич мені трохи рису для посіву. Зберу врожай – усе тобі поверну.
Пошкодував старший брат рису для свого молодшого брата і нічого йому не дав. А дружина його сказала:
– Добре, дам, тільки зачекай трохи.
Побігла до кухні, зварила горщик рису і віддала зварене зерно молодшому брату.
Нічого поганого не думаючи, посіяв бідний брат рис і став чекати, коли він зійде. Але варене зерно, звичайно, не зійшло. І тільки одне-єдине зернятко проросло. Молодший брат з ранку до вечора піклувався про цей єдиний паросток: поливав, обкопував, беріг від жуків та гусениць. І рисовий паросток перетворився на справжнє дерево. Густі гілки закрили собою все поле. Величезні зерна звисали до самої землі. І от настала пора збору врожаю. Рано вранці узяв молодший брат сокиру, прийшов на поле і зрубав дивне дерево. Але тільки впало дерево на землю, потемніло небо, здійнявся вітер і над полем з’явився величезний птах. Він схопив дзьобом дивне дерево і хотів улетіти. Але молодший брат вчепився за гілки, і птахові довелося нести і дерево, і людину. Долетів птах до берега моря, стомився, опустився на землю.
– Послухай, чоловіче, – сказав птах, – навіщо тобі це дерево? Віддай його мені. За це я віднесу тебе на чарівну гору, де не каміння лежить, а золото і срібло. І ти набереш собі скарбів, скільки захочеш. Зрадів бідний брат. Кинув дерево, видерся птахові на спину, і вони полетіли. Скоро вони опустилися на якійсь острів.
– Ну от, – говорить птах, – дивись, скільки золота. Набирай скільки хочеш, тільки не будь жадібним. Це гора сонця. Якщо забаришся – повернеться сонце додому і спалить тебе.
– Добре, – сказав бідняк. Скочив на землю і зупинився: золото, срібло, дорогоцінне каміння просто неба лежить – бери скільки хочеш.
Подумав бідняк, підняв з землі невеличкий шматочок золота і пішов назад.
– Чому ти так мало взяв? – здивувався птах.
– Мені більше не треба, – відповів бідняк. Сів він на спину птахові, і за годину вони вже опустилися біля дому. Через кілька днів купив собі молодший брат гарний клапоть землі, побудував дім і пішов від старшого брата. Став жити сам, працював з ранку до вечора і горя не знав. А старший брат від заздрощів втратив спокій. Прийшов він якось до молодшого брата і почав питати:
– Скажи, де ти взяв золото?
От і розповів молодший брат, як усе було.
Прибіг старший брат до своєї дружини, просить її зварити рису.
– Це легко, зачекай трохи, – відповіла йому дружина. Зварила горщик рису і віддала його чоловікові. Посіяв старший брат зварений рис у полі. І знову проріс лише один паросток і піднявся до самісінького неба. А коли старший брат зрубав його, прилетів величезний птах і почав просити:
– Віддай мені, чоловіче, це дерево. А я за це віднесу тебе на гору, і ти набереш там собі срібла й золота, скільки захочеш.
– Неси швидше! – закричав старший брат.
Прилетіли вони на острів посеред моря і опустилися на чарівну гору.
– Іди і збирай золото, – сказав птах, – тільки дивись, не барися. Повернеться додому сонце – спалить тебе своїми променями. Тільки не став слухати старший брат. Золото під ногами палає, каміння дорогоцінне виблискує, срібло лежить білими брилами. Затремтіли у старшого брата руки й ноги від жадібності, упав він на скарби, почав їх до кишень запихати та все намагався побільше набрати.
– Досить! – кричить птах. – Важко буде назад летіти!
– Нічого, долетиш! – відповідає багатій.
– Пора вже! – кричить птах. – Сонце повертається!
– Зачекай! Ще кілька шматочків, – відповідає жадібний брат.
І цієї ж миті з-за моря визирнуло величезне розжарене сонце. Простягло воно свої палкі промені до острова і спалило жадібного брата. А птах здійнявся у повітря і полетів.