Жив якось старий селянин, він мав Котика й Півника.
Дідусь ходив обробляти поле, Котик приносив йому їсти, а Півник пильнував хатку.
Одного разу прийшов до їхньої оселі Лис і почав співати під вікном:
– Півнику, Півнику, покажися у віконці, дам тобі гостинців!
Півник захотів глянути, хто це так співає, вистрибнув на вікно, а Лис схопив його і давай тікати.
– Котику, Котику! Я виглянув у віконце, а Лис мене схопив. Біжи, спіши мені на допомогу, бо пропаду!
Котик почув це, наздогнав Лиса та визволив Півника.
– Пам’ятай, Півнику, не визирай більше через вікно. – наказав йому Котик. – Не вір Лисові. З’їсть він тебе, навіть кісточок не лише!
Я ж тебе застерігав!
Наступного дня Дідусь знову пішов на поле, Котик поніс йому обід, а Півник залишився вдома.
Лис лише цього й чекав. Заспівав свою пісеньку, але Півник цього разу не визирав. Лис вкинув йому через вікно зернятка пшениці, Півник з апетитом їх з’їв. Тоді Лис сказав:
– Якщо вийдеш до мене, дам тобі ще й кукурудзу.
Півник, щоб побачити, чи Лис і справді має кукурудзу, визирнув через вікно. Лис спіймав його та й навтьоки. Півник кричав, Котик почув це і знову визволив його.
– Півнику, я ж застерігав, щоб ти не визирав, бо Лис тебе з’їсть! Завтра не визирай через вікно. Ми з Дідусем підемо далеко в ліс, тож якщо кричатимеш, не почую тебе.
Не вір Котові
Наступного дня Лис знову прийшов. Тричі заспівав свою пісеньку, але Півник сидів тихенько та не визирав через вікно.
Лис вкинув йому жменю пшениці, потім жменю кукурудзи. Півник тишком-нишком усе з’їв. Тоді Лис запитав:
– Ти став німим, Півнику?
– Ні, хитрий Лисе, не обдуриш ти мене. Я не підійду до вікна!
А Лис тоді каже:
– Якщо вийдеш до мене, дам тобі пригорщу проса, а ще покажу тобі свою гарну хатку. Не вір Котові. Я не зроблю тобі нічого поганого лише дам дещо дуже цікаве!
Однак Півник не озивався, а Лис тихенько причаївся під вікном.
Півник не чув і не бачив його. “Куди ж подівся Лис?” – подумав. Витягнув шию, аби поглянути на вулицю, – нічого не видно. Тоді висунув голову з вікна і незчувся як Лис його вхопив і помчав хутко до лісу.
Лис біг, а Півник голосно кричав, але цього разу ніхто його не чув.
Коли Дідусь і Котик повернулися додому, не знайшли вони Півника та почали плакати. Дідусь каже:
– Сам винен. Чому нас не послухав?
Повитирали сльози та полягали спати…