Раз зібралося до купи семеро швабів-бурлаків : перший був пан Шульц, другий — Яклі, третій — Марлі, четвертий — Бгерлі, п’ятий — Міхель, шостий — Ганс, а сьомий — Фейтлі. І надумали вони посунити всі гуртом в світа, пройти землю від краю до краю, пошукати всяких пригод та накоїти таких славних справ, щоб про них слава до десятого коліна не вмерла.
Хотілося їм пуститися в подорож з доброю зброєю і йти, нікого не боятись. Постановили зробити й взяти з собою правда тільки одного списа, зате дуже довгого й міцного, хоч в мури ним гати. Цього списа взяли всі семеро разом: перед правив найсміливійший та найдужчий, то-б-то пан Шульц, за ним інші по черзі, а Фейтлі був останнім. Пішли ото вони в світа.
Якось одного дня в косовицю чималенько пройшли наші шваби, а проте, уже звечоріло, а до найближчого села, де вони збирались переночувати, зоставався добрий кавалок дороги. Йдуть вони сінокосом та прислухаються, чи не заворушиться де ворог, бо вже добре смеркло, тай страшно. Аж ось недалечко позад них за копицею пролетів чи хрущ, чи може й жук-рогач і так загудів неприязно, що Боже . . . Пан Шульц злякався сердега, ледве списа з рук не випустив, аж піт холодний покотився по спині та з під пах, і все тіло йому затремтіло.
— Слухайте, слухайте! — гукнув він товариству — їй-Богу я чую, як торохтить десь військовий бубон!
Яклі, котрий держався за спис зараз після Шульца і котрому вже не знати, що почулося носом, стоячи серед натовпу, промовив:
— Безперечно щось поблизу трапилось, бо мені вдарив у ніс крутий сморід пороху й диму.
Як почув те пан Шульц, то кинув списа й дременув навтьоки, перескочив через загородку біля стіжка сіна, щоб там заховатись. Та як скочив на землю, то наступив на зуб’я грабель, зоставлених там збоку. Граблі повернулись і держаком так гупнули Шульца по чолі, що в того аж очі рогом виперло.
— Ой, лишенько ! — заверещав він не своїм голосом — ой, беріть мене, люде добрі, в полон, бо я здаюся, здаюся на вашу ласку!…
Тоді всі інші шестеро збились до купки, мов ягнята, та й собі стали голосити:
— Як ти здався, то і я з тобою разом! Як ти здався, то і я з тобою разом!…
Кінець-кінцем, не дивлячись на їхню здачу, ніхто з ворогів не підходів, не в’язав їх і не брав у полон, зрозуміли наші шваби, що то вони помилились. А щоб не пішла між люди глузлива про них поголоска, щоб не підняли їх люди на глум та не зробили з них посміховища, поклялися вони один перед одним, що доти мовчатимуть про цю пригоду, аж поки хтось з них не нароком не проговориться.
Після того рушили вони далі. Друга страшна пригода, що спіткала їх у дорозі, була вже така, що з першою й рівняти не можна. Через кілька день довелося їм іти по зораному полю, аж зирк — лежить на ріллі на сонечку заєць і спить вражий син. Вуха стирчать вгору, а скляні очі так просто й витріщені на чесну компанію. Що його робити?! Перелякались бідолахи бозна як, побачивши такого страшного дикого звіря, збились до купи, стали між собою раду радить, що його робити, щоб найменше втрати зазнати в такому безпорадному стані. Думають собі так, як стануть вони втікати, то зла личина поженеться за ними у слід і похапає всіх одного за одним і з’їсть з кістками й тельбухами ! То й надумали.
— Треба битись. Нехай підемо в страшну запеклу бійку. Бо хто наважується битись, той наполовину вже здобуває перемогу !
Ухопили з усіх сил свого списа і всі семеро кинулись вперед: править пан Шульц, за ним орудує Яклі, а Фейтлі останній пре… Пан Шульц хотів вдержати списа, коли-ж Фейтлі, стоячи позаду, став неймовірно сміливий, неодмінно бажав звіря заколоти й молодецьким покликом вигукнув:
— В ім’я слави смілих швабів биймо ворога гуртом, — Хто-ж боїться, то бодай той згине з світу!
Однак Ганс знав, чим йому дошкулити й сказав:
— На язик ти у нас майстер: вмієш стригти і голити!
— Чом же-ж з списом пасеш задніх? Звідтіль можна всіх побить.
Михель теж не втерпів, щоб не встряти в розмову:
— Тут не в тому заковика, що видима смерть страшить, — А що ворог незвичайний: це не звір, а чорт лежить!…
Тут дійшла черга до Бгерлі, і він промовив:
— Як не чорт, то чортів батько, як не сам, то його дід, Все одно — нечиста сила, все одно пекельний рід!…
Марлі натрапив на добру думку й сказав Фейтлі:
..Друже Фейтлі, йди ти першим, сміло ворога прогонь, А я стану позад тебе і піду за тобою в огонь!…
Фейтлі на те удав, ніби нічого не чує, а Яклі сказав:
— Шульц вестиме нас до бою, він ніколи не здавався, І йому найбільша слава, бо і чорта не злякався!
Тоді пан Шульц переміг себе й промовив дуже урочисто :
— Гей, панове-товариство, приготуйтеся до бою!
— Ворог знатиме завзятих… Слава вкриє нашу зброю!…
Після такого заклику всі дружно рушили проти лютого дракона. Пан Шульц перехрестився й благав Бога не зоставити його в наглій біді на поталу. Як все це не помогло й ворог все ближче й ближче ставав перед отаманом, цей зовсім здурів з переляку й став несамовито кричати :
— Тю, на тебе! Тю-тю! Згинь, нечиста сило ! Від того крику заєць прокинувся, злякався, побачивши ціле збіговище, і дременув що сили у ліс. Як побачив пан Шульц, що ворог накивав п’ятами, то з радощів гукнув до своїх:
— Тьху, бодай ти здох ледащо ! . . . Фейтлі, глянь, що за мара ?
— Нам здалося страховіттям легкобите зайченя!
Однак і далі спілка швабів не вернулась додому, а ще шукала дальших пригод. Йдучи вперед добрели вони до Мозеля — тихої глибокої болотяної річки, через котру мало мостів, а треба переправлятися в багатьох містах на човнах. Та ніхто з тих сімох швабів про те нічого не знав. От вони побачили на другому березі чоловіка, котрий порався там коло якогось діла, і стали його гукати та питати, як би то переправитись через річку. Через те, що вітер дув навпроти дядька й було важко розібрати здалека, про що питають люди, а крім того він не зовсім добре розумів їхню панську мову, то у відповідь став їх перепитувати. Що вже він їм сказав, не знати, а тільки їм здалося, ніби він каже.”Ідіть бродом!”
То пан Шульц, як передній, не довго вагаючись закачав штани й пішов у Мозель нашукувати тверду стежку. Небагато він пройшов, як натрапив на болотисте місце й незчувся, як засмоктало його в прірву, тільки бриль поплив за вітром на той бік. На крисах бриля примостилась жаба й за стрекотала: „Кум, кум, кум!” Всі шестеро почули й сказали собі:
— Це наш пан-товариш Шульц кличе нас — Нумо, гуртом! Як він може перейти, то чому ми не можемо?
Не вагаючись вони подались услід за Шульцем і всі погинули в Мозелі. Так що жаба призвела їх всіх шістьох до загину, і ніхто з цієї швабської компанії невеличкої, але чесної не вернувся додому.