В одному великому місті жив бідний швець. Що за день заробить, то в ввечері проїсть. Так перебивався він з дня на день. Ніколи не ходив він по кав’ярнях. Весь свій заробіток приносив додому і щовечора веселився разом з дружиною і дітьми.
Захотів одного разу цар дізнатися, хто і як живе в його місті. Переодягнувся і пішов вночі бродити по місту.
Дивиться цар – сплять всі, тільки з одного будинку чуються голоси. Постукав цар і увійшов. Бачить – сидить швець і веселиться за вечерею зі своєю сім’єю.
Запросив господар гостя до столу
– Пробач за питання, брате, але скажи, чим ти займаєшся, як можеш ти в такий простий день пити і веселитися, як у свято? – запитав цар.
– Я, брате мій, – швець, що за день зароблю, то увечері і проїдаю з моєю родиною.
– А що ти будеш робити, якщо зачиняться крамниці?
– О, ворогу не побажаю, що тоді зі мною буде, – голодним залишуся, – каже швець.
Пішов цар. На ранок цар наказав, щоб ніхто не працював і не торгував в цей день, – свято, мовляв, сьогодні. Зачинили крамницю і нашого шевця. Увечері знову переодягнувся цар і пішов провідати шевця.
Дивиться, а той так само веселиться, як і вчора.
– А-а, здоров був друже, запрошую тебе до столу! – привітав його швець.
– Як же ти сьогодні веселишся, – запитує цар, – коли наш цар сьогодні всі крамниці позачиняв?
– А будь він був проклятий, наш цар, – каже швець, – закрили мені будку, не можу працювати. Що робити? Вийшов я на вулицю – кому воду приніс, кому дров нарубав, кому у справах збігав – заробив трохи, приніс і ось проїдаю.
Пішов цар. На ранок звелів він привести шевця до палацу, дати йому рушницю і меч та поставити на дверях вартовим. Цілий день простояв на варті бідний швець, ввечері прийшов додому, сів і зажурився, бо нічого за день не заробив.
– Що ти сумуєш так, дорогий мій, – запитує його дружина, – інші і тижнями не мають, що їсти. Чула я, що і по двадцять і по сорок днів люди голодують, а ми, що одного дня не витримаємо?
Взяв швець, щоб розважитися, палицю і став стругати її. Стругав, стругав і вистругав меч. Витягнув свій металевий меч з піхов, вклав туди дерев’яний, а сталевий відніс на базар, продав, накупив їжі, приніс додому і, як завжди , весело засів за вечерю.
А цар переодягнувся знову і пішов провідати свого шевця. Знову запросив той царя до столу.
– Сьогодні мене наш дурень – цар вартовим поставив, як мені було заробити? Прийшов я додому, сиджу голодний і сумую, що їсти нічого немає. Подумав – адже не змусить ж мене цар і справді вбивати кого-небудь? Дістав я свій меч, продав його, а в піхви вклав дерев’яний; де царю дізнатися, що у мене в піхвах?
На ранок взяв швець свій дерев’яний меч і пішов охороняти двері в царський палац.
Сміється цар в душі.
– Ну, тепер покажу я йому, – думає собі.
Викликав цар одного слугу і став сердитися на нього, б’є його, кричить, ніби і справді завинив у чомусь бідняк.
– Кличте зараз же мого вартового, нехай він відрубає голову цього нероби, цього зрадника і брехуна! – кричить цар.
– Великий, шановний царю, прости його, невіглас він, помилився, прости, – благає царя швець-вартовий.
– Не можна його пробачити, він так винен переді мною, що його варто повісити, відрубай зараз же йому голову, а не то, тобі самому голову зніму.
Що робити шевцеві? Встав він, підняв очі до неба і каже:
– Господи, якщо тільки правий цей нещасний і ні в чому не винен він перед царем, хай задеревеніє цей меч!
Сказав і вихопив з піхов дерев’яний меч.
Сподобалася царю його винахідливість. Нагородив він його золотом і сріблом і відпустив.
– Іди і живи, як жив, – сказав йому.