Одного разу з Франції в гості до Мафіна приїхав маленький хлопчик Жан П’єр. Він привіз ослику подарунок. Це був синій гребінець, у якого не вистачало декількох зубів. Старий мудрий гребінець – він добре знав, що до чого, і мав великий життєвий досвід.
Увечері, перш ніж лягти спати, Мафін сів перед дзеркалом, щоб розчесати свою гриву.
“Як їсти хочеться! – подумав він. – Добре було б знову повечеряти!”
Пролунало гучне “пінг-г!” – один із зубів вилетів з гребінця і пропав. І тієї ж миті перед Мафіном з’явилася повна миска чудової моркви з висівками і вівсом. Мафін здивувався, проте швиденько все з’їв, боячись, що миска зникне.
Поївши, він підійшов до вікна, тримаючи гребінець під пахвою. Він побачив, що за вікном темна ніч, і сказав сам до себе:
“Добре, якби сьогодні вночі пішов дощ і на грядці виросла соковита товстенька морква!”
Знову пролунало “пінг!” – другий зубчик відлетів від гребінця, і за вікном полив дощ. Мафін подивився на гребінець.
– Мені здається, це зробили ви! Ви, напевно, чарівний гребінець! – сказав він.
Потім Мафін став посеред кімнати, підняв гребінець угору і сказав:
– Добре було б зараз погуляти в лісі!
Він почув: “пінг!”, побачив, як відскочив зубчик від гребінця, і відчув, як нічний холодок овіває його. Навколо шуміли темні дерева, а під ногами була м’яка, волога земля.
Мафін зовсім забув, що дощ іде за його ж бажанням. Він швидко промок і тому зрадів, помітивши, що як і раніше тримає гребінець.
– Добре було б лежати в ліжку, тепло загорнувшись у ковдру, – сказав ослик.
Пінг! – ось він уже лежить, закутаний до підборіддя смугастою попоною, а поруч на подушці – його гребінець.
“Сьогодні я нічого більше не буду бажати, – подумав Мафін. – Відкладу до ранку.”
Він дбайливо сховав гребінець під подушку і заснув.
Прокинувшись наступного ранку, Мафін згадав про чарівний гребінець, намацав його під подушкою і сказав сонним голосом:
– Хочу, щоб сьогодні була гарна погода!..
З-під подушки йому відповіло приглушене “пінг!”, і негайно ж сонце яскраво засвітило у вікно.
– А тепер я хочу бути готовим до сніданку: вмитим, причесаним і таке інше…
Пінг!
Мафін пронісся зі швидкістю блискавки крізь двері прямісінько до їдальні і поклав гребінець поруч із мискою, повною моркви. Він ще ніколи не приходив так рано до сніданку, і тому всі були здивовані.
Цілий день Мафін розважався своїм гребінцем і розігрував різні жарти зі своїми друзями.
– Мені хочеться, – шепотів він, – щоб Перігрин раптом опинився у найдальшому кутку саду…
Пінг! – Перігрин, який щойно з ученим видом розмірковував про статистику, миттю зник. Через деякий час він з’явився на садовій стежці, пихкаючи і щось бурмочучи щодо дивних способів пересування.
Але Мафін не вгамовувався:
– Хочу, щоб у Освальда була порожня миска.
Пінг! – і у бідолахи Освальда обід зник раніше, ніж він встиг проковтнути хоча б шматок.
– Хочу, щоб пішов сніг! – закричав Мафін, коли всі зібралися погуляти після обіду.
Пінг! – і сніг повалив такими великими сірими клаптями, що звірята поспішили повернутися додому.
Мафінові захотілося полуниці з вершками до чаю, і цього разу всі схвалили його бажання.
Кожного разу, коли він піднімав угору гребінець і давав йому наказ, лунало гучне “пінг!” і одночасно зникав один зубчик.
Увечері Мафін знову сів перед дзеркалом і почав розчісувати гриву. У гребінці залишалося два-три зубчики, не більше.
– Неможливо розчісувати гриву таким гребенем! – сказав ослик. І, не подумавши про те, що каже, додав: – Хочу новий гребінець, з усіма зуб’ями!
При цих словах чарівний гребінець вилетів з копитця Мафіна і впав на нічний столик.
Цього разу ослик не почув жодного “пінг!”, і новий гребінець не з’явився. Повільно, на очах у Мафіна, чарівний гребінець почав зменшуватися. Він робився все меншим і меншим, поки не зник зовсім.
“Навіщо я це сказав? – подумав Мафін. – Я, напевно, його образив. Адже він виконав стільки моїх бажань!”