Люди здавна кажуть: хто бажає лиха комусь, того самого спіткає лихо.
Жили в селі два сусіди. Першого звали Джармабудхі — тобто Той, у кого добро на думці, а другого Папабудхі — тобто Той, у кого зло на думці. Одне слово, Добродум і Злодум.
Якось прийшов Злодум до сусіда та й каже:
— Вичитав я в книжках, нібито людина марно проживе життя, якщо не побуває в чужих краях, не взнає чужих звичаїв і мов.
— Я теж десь про таке чув, — відповідає Добродум. Зрадів Злодум і каже:
— Коли так, нумо мандрувати по білому світу! А все, що заробимо на чужині, поділимо порівну.
Добродум згодився. Вранці вони попрощалися з односельцями та й подалися в чужі краї.
Довго блукали Добродум та Злодум по світу. І скрізь Добродум знаходив собі роботу, а вдячні люди годували його, вдягали й платили гроші. А Злодум повсякчас прикидався недужим і байдикував.
Добродум заробив цілу торбу грошей. Ось тоді Злодум і сказав:
— Любий друже! Довго тужив я за рідним краєм, але більше не можу. Повернімося в наше село, в рідний дім.
— Я залюбки повернуся додому! — відповів Добродум. — Бо краще у злиднях, та вдома, ніж у достатку, але на чужині.
Побалакали так і вирушили на батьківщину.
Як підійшли до рідного села, Злодум озвався:
— Любий друже! Є в мене до тебе прохання. Та соромно казати — боюся, що образишся.
— Якщо ти мені товариш, — мовив Добродум, — то немає чого соромитись. Хіба ж ти замишляєш проти когось щось лихе?
— Та ні! — вигукнув Злодум. — Ось про що я хотів тебе попросити. Соромно мені, що я вертаюся додому з порожніми кишенями, а в тебе ціла торба грошей. Сховай їх де-небудь, аби ніхто про них не знав.
— Гаразд, — каже Добродум. — Візьмімо з торби по сто рупій кожен, а решту закопаємо отут під дубом. Щомісяця братимемо з торби по десять рупій, і нам вистачить грошей на багато років.
І вони закопали Добродумову торбу в лісі під дубом.
Але тієї ж ночі Злодум подався в ліс і вкрав торбу з грішми.
По якімсь часі Добродум вирішив узяти трохи грошей. Пішов він до лісу, почав шукати торбу. Копає тут, копає там — немає грошей. Збагнувши, хто вкрав його торбу, Добродум побіг до сусіда.
— Як же тобі не соромно! — мовив він. — Я мав тебе за товариша, та, видно, помилявся. Ти просто злодюжка!
— Я злодюжка?! — обурено вигукнув Злодум. — Це ти вкрав мої гроші, ти! Зараз же поверни мені півторби!
Довго вони сперечалися, лаялися та сварилися. Нарешті пішли до судді й попросили, щоб той розсудив їх.
А суддя й каже:
— Ніхто нічого не знає. Тільки всемогутній бог Брахма знає, на чиєму боці правда. Доведеться випробувати вас вогнем. Я покладу кожному на долоню розпечене залізо: хто перший, не стерпівши болю, скрикне — той і злодій.
Злодум злякався такого випробування.
— Я маю свідка, що гроші вкрав сусід, — сказав він. — У тому дубі, під яким ми закопали гроші, живе божество; воно бачило, як уночі приходив злодій.
— Гаразд, — відповідає суддя. — Приходьте завтра вранці в ліс, там я вас і розсуджу.
Другого дня вранці суддя й інші люди прийшли в ліс. І Добродум прийшов. Тільки Злодума нема й нема. Суддя й каже:
— Спробуємо і без нього взнати правду.
Потім підійшов до дуба й питає:
— О божество! Скажи, хто вкрав гроші — Добродум чи Злодум?
І з дерева почувся голос:
— Добродум! Добродум!
Люди як почули, що дерево розмовляє, то так і поніміли з подиву й переляку. Навіть про Добродума забули. А той тим часом зібрав жмут сухої трави, підпалив її й кинув з другого боку дерева в дупло.
Зненацька в дуплі пролунав страшний крик, і з нього вискочив… Злодум!
Тут усі зрозуміли, що то він сховався заздалегідь у дуплі й видав себе за лісове божество.
Суддя розгнівався і спочатку хотів був кинути Злодума в охоплене димом дупло, та потім передумав і сказав:
— Зараз же йди додому і поверни сусідові вкрадені гроші. І знай: якщо завтра вранці я ще застану тебе в селі, то накажу повісити на цьому дубі.
Злодій повернув Добродумові всі гроші, тоді зібрав свої пожитки й до заходу сонця вирушив із села. Хтозна, що з ним було далі. Кажуть, він знов помандрував у чужі краї. Але шлях туди лежав через джунглі, де повно злих звірів; жодній людині ще не вдавалося вийти звідти цілою.
Так чи так, а злодій дістав по заслузі.