У місті Гданську жили колись в старі часи німець лікар і німець ворожбит. У обох було мало роботи, тому що в тій стороні люди міцні і здорові, вони не хворіли і відповідно не лікувалися і не мали потреби в прогнозах погоди.
Ось раз лікар і каже ворожбиту:
– Ходімо, мій друже, в яку-небудь село на Кашубах. Може там вдасться щось заробити. Для селян дуже важливо знати, яка буде погода. Та й робота у них важка, так що вони, напевно, часто хворіють.
Ворожбит з ним погодився, і вони пішли з міста. Весь спекотний літній день були в дорозі. Втомилися, зголодніли і зайшли до одного кашубського чоловіка, чия хата стояла біля самого лісу. Привітний господар запросив їх повечеряти і заночувати у нього, не вимагаючи за це ніякої плати.
Увечері, коли череда повернулася з пасовиська, господиня подала вечерю. За столом лікар навмисне запитав у ворожбита:
– А яка завтра буде погода?
– Завтра буде дощ, – відповів той.
– Ні, не буде, – втрутився господар. – Завтра буде хороша погода.
– Мені краще знати, – заперечив ворожбит. – Адже передбачати погоду – моє ремесло.
Але хлоп вперто твердив:
– Ні, завтра буде ясно, сонце буде світити весь день.
– Так як ти знаєш? – запитав астролог.
– Ти подивись у вікно, – сказав господар. – Коли мій бик весело скаче перед стайнею, на другий день завжди буває гарна погода.
Ворожбит замовк, вирішивши, що не личить йому сперечатися з невченим хлопом.
Коли всі поїли досита і збиралися вже лягти спати, господар раптом сказав дружині:
– Мати, а я не проти ще трохи закусити. Знайдеться у тебе що-небудь?
– З обіду залишилася миска гороху. Розігріти його тобі?
– Не треба, не клопочи. У таку спеку можна з’їсти його і нерозігрітим.
На очах у здивованих гостей кашубець з’їв велику миску холодного гороху і тільки після цього оголосив, що нарешті ситий.
Коли німці з Гданська вляглися спати на соломі, лікар сказав ворожбита:
– Ну, завтра буде у мене робота! Після такої вечері не тільки людина – кінь не витримає і звалиться.
Вони заснули, але рано вранці їх розбудив якийсь стукіт. Ворожбит виглянув у вікно і, на свій подив, побачив, що господар, ще напіводягнений, рубає дрова.
– Що це ти піднявся в таку рань? – крикнув він йому. – І навіщо сам робиш те, що зобов’язаний робити твій наймит? Ти працюєш, а цей негідник спить.
– Річ у тім, друже, – відповів господар. – Дрова у нас завжди рубає наймит, але вчора за вечерею я забагато з’їв, і у мене живіт болить. Тому я і взявся дрова рубати – це найкращий засіб розтрясти кишки.
Лікар та ворожбит пробули у гостинного кашубця ще цілий день і ніч. Господар так і не захворів, а сонце і на другий день світило яскраво. І ворожбит сказав лікареві:
– Знаєш що, повертаймося до міста! Тут, на Кашубах, де бик передбачає погоду, а люди лікуються рубанням дров, ми нічого не заробимо і помремо з голоду …
Вони від душі подякували господарю за гостинність і пішли назад до Гданська.