На краю села, де річка робила крутий вигин, стояв старий, покинутий млин. Удень його колесо сохло під сонцем і мовчало, але щойно на небо випливав місяць – починалося диво. Колесо крутилося, жорна гули, а зсередини лунав дикий регіт і плюскіт. Усі знали: то водяники та біси там господарюють. Люди обходили те місце десятою дорогою.
Але жив у селі парубок Василь – хлопець не з лякливих, та ще й музика від Бога. Мав він калинову сопілку, з якою ніколи не розлучався. Якось зібрав він десять мішків пшениці, а грошей, щоб заплатити мірошнику за роботу, не було.
– Піду-но я до старого млина! – сказав Василь. – Нечисть там дужа, нехай мені дурно й змеле.
Приїхав він опівночі возом, заніс мішки всередину. Тільки-но сів перепочити, як двері – рип! Вода зашуміла, колесо закрутилося, і ввалилася до млина ціла ватага: чорти волохаті, водяник із зеленою бородою, всі зуби шкірять, до парубка тягнуться.
– О, свіжа душа завітала! – регоче водяник. – Зараз ми тебе між жорна кинемо!
А Василь і бровою не повів. Дістав з-за пояса сопілку, притулив до губ і як утне такого шаленого, іскристого гопака, що аж стіни заходили!
Мелодія полилася така весела й запальна, що ноги самі в танок рвалися. Біси спочатку заклякли, а потім засмикалися, застрибали. Водяник у долоні ляскає, рогаті навприсядки йдуть, кружляють, аж піт із них ллється. Хочуть зупинитися – а не можуть! Сопілка їх наче невидимими нитками за ноги смикає.
– Ой, годі, юначе! Змилуйся! – благає водяник, хекаючи. – Вже духу немає, копита відвалюються!
– А ви мені пшеницю змеліть, тоді й перестану! – сміється Василь і грає ще швидше.
Що робити нечисті? Підскакуючи в такт музиці, кинулися біси мішки тягати. Один пшеницю засипає – і все це в танці, з підскоком! – другий жорна крутить, третій готове борошно в мішки пакує. І так швидко вони працювали, що за годину всі десять мішків стояли повнісінькі добірного, білого, як сніг, борошна.
Тут якраз і перші півні в селі проспівали. Василь відняв сопілку від губ. Біси попадали на підлогу, язики висолопивши, а потім як дременуть у воду – тільки бульбашки пішли!
Склав Василь борошно на воза і спокійно поїхав додому. Відтоді нечисть у старому млині більше не галасувала. Дуже вже вони боялися, що знову прийде той веселий парубок і змусить їх до смерті танцювати.