Один бідний студент був такий учений, що знав навіть пташину мову. Звали його Гун Ечан.
Якось раз, сидячи вдома за книжкою, Гун Ечан раптом почув за вікном спів пташки. Студент виглянув у вікно і побачив на дереві гарненьку пташку.
– Гун Ечан, Гун Ечан, на південній горі лежить білий баран! Принеси його додому, м’ясо візьми собі, а потрохи віддай мені, – проспівала пташка кілька разів.
Гун Ечан вирішив перевірити, чи правду співала пташка. Він взяв мотузку, пішов на південну гору, дістався до самої вершини. І справді, там лежав убитий білий баран.
Гун Ечан перев’язав барана мотузкою, завдав на плечі і приніс додому. Баран був такий великий і жирний, так що Гун Ечан багато днів їв досита.
А потрохи він викинув! На радощах зовсім забув віддати їх пташці.
Минуло кілька днів. Гун Ечан сидів і читав свої книги і раптом знову заспівала пташка:
– Гун Ечан, Гун Ечан, на південній горі лежить білий баран! Гун Ечан, Гун Ечан, на південній горі лежить білий баран!
Гун Ечан зрадів, схопив мотузку і швидко побіг на гору. Ще здалеку він помітив на вершині гори натовп людей, що оточили щось. Він крикнув їм:
– Не чіпайте, не чіпайте! Це моє, це я вбив!
Люди, почувши його крик, побігли до нього назустріч, схопили його і зв’язали йому руки мотузкою.
Гун Ечан не міг нічого зрозуміти.
– За що ви мене зв’язали? – запитав він.
– Ти ж сказав, що ти вбив його. Зараз ми відправимо тебе до судді, – відповіли люди і підвели його до того місця, де він знайшов білого барана. Тепер там лежав убитий чоловік.
Гун Ечана привели до судді і стали судити.
Тоді він розповів все про пташку: як вона до нього прилітала, що вона йому співала, як він знайшов білого барана.
– Ти розповідаєш, що пташка просила тебе віддати їй потрохи від барана? – запитав суддя. – Зробив ти це?
І тут тільки Гун Ечан згадав, що він не виконав прохання пташки, і зрозумів, що все, що зараз з ним сталося, – це помста пташки за його невдячність.
Суддя наказав посадити Гун Ечана в тюрму, бо не повірив тому, що він розповів. Але все ж вирішив перевірити, чи правда, що студент розуміє пташину мову.
На другий день суддя дістав пташенят з гнізда ластівки, яке приліпилось під покрівлею його будинку, і сховав їх в ящик. Ластівка-мати неспокійно крутилась над будинком і жалібно щебетала. Тоді суддя звелів привести Гун Ечана і запитав його:
– Ти казав, що розумієш мову птахів. Скажи мені, про що щебече ця ластівка?
Гун Ечан послухав і промовив:
– «Пане суддя, пан суддя, між нами не було ні образи, ні ворожнечі, чому ж ви взяли моїх дітей і сховали їх у ящик?»
Тоді суддя сказав Гун Ечану:
– Ось тепер я вірю всьому, що ти говорив на суді. Іди додому, але пам’ятай: треба бути вдячним усім, хто робить тобі добро, навіть і маленькій пташці.