Жив в колишні часи імператор, дурний був, йому б тільки солодко поїсти, гарно одягнутися та народ обібрати, грошей з нього побільше здерти.
І ось одного разу завелася в золотих імператорських покоях миша. Злякався государ, тому що ніколи мишей не бачив, і вирішив, що це нечисть якась. Зі страху в далеких покоях сховався, вже й не знаю, скільки днів в тронній залі не з’являвся. Стали сановники військові та цивільні раду радити і порішили, що в палаці перевертень з’явився.
Час йде, бачить миша – всі бояться її прогнати: і імператор і сановники. Зовсім знахабніла. Хвостом помахує, кожен день по золотим покоям взад-вперед неспішучи походжає, імператорський халат з драконами прогризла, пояс, нефритом оброблений, проїла. Дужче злякалися тут імператор та його сановники. Військові кажуть: людину треба знайти, щоб чудовисько зловив, цивільні радять моління влаштовувати, жертви чудовиську приносити. Зовсім розгубилися государеві наближені, не знають, як тут бути, під кінець вирішили і військових і цивільних послухатися: вранці і ввечері перед чудовиськом тричі уклін здійснювати, на світанку і в сутінках пахощі запалювати та скоріше дошки вивісити, а на дошках написати: шукаємо людей мудрих, з поняттям, щоб змогли звіра дивовижного зловити. Внизу мишу намалювати і приписати: «Хто зловить перевертня, десять тисяч зливків золота отримає та кольорового атласу тисячу відрізів ».
Побачив молодий селянин оголошення, смішно йому стало: не перевертень там намальований, а звичайнісінька миша. І вирішив він зловити її. Встав зрозуміло спозаранку, сховав у рукав великого кота, до палацу відправився. Дивиться – государ та сановники перед жертовним столом на колінах стоять, поклони б’ють. На столі миша сидить на задніх лапках, в передніх пиріжок тримає, за обидві щоки наминає. Дивиться селянин на дурнів цих твердолобих, регоче на все горло: не вовка злякалися, не рисі, миші звичайної. Почули імператор та сановники – сміється хтось, голови повернули, а це, виявляється, селянин. Хотіли негайно зв’язати його та судити. А селянин спокійно так говорить:
– Не переймайтеся, будь ласка, я перевертня прийшов ловити!
Сказав і кота випустив. Побачив кіт мишу, до жертовного столу кинувся, мишу на смерть загриз. Імператор і сановники аж очі вилупили, роти пороззявляли. Вони і миші зроду не бачили, а кота і поготів.
Взяв селянин кота на руки, геть пішов. Сполошився тут імператор: утримує селянина, і вмовляє:
– Підеш ти, а раптом знову нечисть яка з’явиться, що тоді робити! Залишайся в палаці імператора охороняти!
Селянин ні в яку. Підніс йому государ ще десять тисяч зливків золота, ще тисячу відрізів атласною матерії додав. Погодився тоді селянин звіра свого государю залишити, який котом зветься, нечисть всяку ловить.
Вернувся селянин додому, золото та парчу бідним роздав. Дізнався про це жадібний поміщик і думає: «Мені б десять тисяч зливків золота отримати та тисячу штук атласу! Не було б багатшого від мене в Піднебесній ». Чим більше думає, тим сильніше жадібність в ньому розпалюється.
В ту пору задумав імператор нових наложниць до палацу набрати, на всі боки людей розіслав красивих дівчат шукати. А кому охота рідну дочку государю в наложниці віддавати? Тільки багач зрадів. Ось, думає, удача привалила, таке раз у тисячу років буває. Дістав весільний паланкін розмальований, причепурив дочку, та до імператора повіз. А сам думає: «Ну, я побільше золота та атласу отримаю, ніж селянин». Тільки всі його надії були даремні. Привів поміщик дочку до імператора, а імператор йому і каже:
– Немає більше в палаці перевертнів, всіх кіт загриз, ось я і жалую тобі цього кота, десять тисяч зливків золота та тисячу штук атласу віддав за нього.
Так і отримав поміщик кота замість дочки. Прикро йому дуже прикро, та хіба наважиться він перечити імператору? Нічого не вдієш, зажурився поміщик, голову повісив, з котом додому повернувся.