Був собі чоловік і мав він двох синів. Старшого, Хосе, забрали в солдати і послали в Америку, де він прослужив багато років. Повернувся аж тоді, коли батько помер, а брат захопив сам увесь маєток і став багатієм, куди тобі.
Прийшов Хосе до нього, а той саме спускається сходами.
— Не впізнаєш мене? — питає його. А брат, грубо так:
— Ні!
Тоді він назвався, і брат послав його в клуню, мовляв, стоїть там скриня — ото і вся батьківська спадщина. Сказав так, а сам пішов геть.
Зайшов Хосе до клуні, побачив стару скриню і думає: “Навіщо мені ця розбита скриня? А втім, візьму, щоб розпалити вогонь і зігрітися, бо дуже холодно”.
Завдав він скриню на плечі й пішов у двір. Там узяв сокиру і ну рубати скриню, аж з якоїсь схованки випав папірець. Підібрав його, бачить — розписка на велику суму грошей, позичену в його батька. Стягнув він ті гроші з боржника і дуже розбагатів.
Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче. От він питає, що з нею таке. Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки, щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.
— Ви не побивайтеся,— сказав їй Хосе.— Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.
Так Хосе й зробив. Та коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала—вся спадщина пішла на це добре діло.
“Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе.— Нема чого в рота взяти. Піду я до королівського двору й наймуся служити”.
Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.
Поводився він добре, і король так полюбив його, що все підвищував у чинах, аж поки той зробився першим придворним.
А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.
Почав той служити, але замість того, щоб дякувати своєму доброму братові, став заздрити, що Хосе — королівський улюбленець, і задумав накапостити йому. От, щоб здійснити свій замір, він узявся збирати плітки і дізнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор. Король був уже старий і негарний, тому принцеса не любила його і ховалась у замку, що стояв серед лісу, куди ніхто не знав дороги. Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, і що він зв’язаний з нею.
Розгніваний король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья-Флор, інакше його чекає шибениця.
От приходить бідолаха у стайню, щоб узяти собі коня і податися світ за очі. А кінь, білої масті, уже зовсім стара шкапа, і каже йому:
— Візьми три хлібини, сідай верхи й ні про що не турбуйся.
Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сів верхи і вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлібини, як попросив кінь.
Проскакали вони чималеньку відстань, аж це на дорозі мурашник, кінь і каже:
— Поклади сюди три хлібини, щоб мурашки їли.
— Навіщо? — каже Хосе.— Вони ж нам потрібні.
— Поклади,— відповідає кінь,— і ніколи не стомлюйся робити добро.
Проїхали вони ще трохи, аж бачать — заплутався в мисливських тенетах орел.
Кінь і каже Хосе:
— Злазь і звільни бідолашного птаха. Хосе каже:
— Але ж ми тільки згаємо час.
— Дарма. Чини так, як я тобі кажу, і ніколи не стомлюйся робити добро.
Їдуть вони далі, під’їжджають до річки, бачать—лежить на піску рибка, і хоч як б’ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.
Білий кінь і каже Хосе:
— Злізь, візьми бідолашну рибку й кинь у воду.
Хосе на те:
— Але ж у нас немає часу. Нам треба поспішати!
А білий кінь:
— Завжди є час для доброго вчинку. Ніколи не стомлюйся робити добро.
От дісталися вони до замку, схованого в темному лісі, і бачать: Белья-Флор годує курей.
Білий кінь і каже Хосе:
— Зараз я робитиму стрибки й піруети, Белья-Флор це сподобається. Вона попросить покататись верхи, і ти посадиш її; тоді я почну хвицатися й іржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досі я не возив жінок, і що варто сісти верхи тобі, як ти мене упокориш. Ти скочиш на мене, а я рвону з копита і поскачу просто до королівського палацу.
Все сталося так, як сказав кінь. Белья-Флор зрозуміла, що її хочуть украсти, коли вони помчали чвалом.
От вона сипле на землю висівки і просить свого попутника зібрати їх.
А Хосе на те:
— Там, куди ми їдемо, висівок багато.
Коли вони скакали під деревом, вона впустила хусточку, яка повисла на найвищій гілці. Вона просить спішитися й вилізти на дерево, щоб зняти її, а Хосе каже:
— Там, куди ми їдемо, хусточок багато.
От переправляються вони через річку, а Белья-Флор кидає у воду перстень і просить Хосе спішитися, щоб підібрати його. А Хосе:
— Там, куди ми їдемо, перснів багато.
Приїжджають вони нарешті до королівського палацу. Король, побачивши свою кохану Белья-Флор, дуже зрадів. Але вона замкнулася в кімнаті і дверей не відчиняє. На всі благання короля Белья-Флор сказала, що не відчинить доти, доки їй не принесуть тих трьох речей, які вона загубила дорогою.
Король і каже Хосе:
— Нічого не вдієш. Що це за речі, знаєш тільки ти. Їдь і без них не вертайся, інакше опинишся на шибениці.
Зажурився бідолашний Хосе і пішов про все розповісти білому коневі, а той і каже:
— Не журися, сідай верхи, і ми знайдемо все.
Рушили вони в путь і приїхали до мурашника.
Кінь і питає:
— Хочеш дістати висівки?
А Хосе:
— Авжеж!
— То поклич мурашок і звели принести їх тобі. А якщо висівки розсіялися, вони принесуть ті, що витягли з хлібин, а їх, мабуть, немало.
Так і сталося: вдячні мурашки збіглися й наклали перед ним цілу купу висівок.
От кінь і каже:
— Бачиш, хто робить добро, той рано чи пізно збирає плоди.
Прискакали вони до того дерева, на яке Белья-Флор закинула хусточку. Ця хусточка маяла тепер прапорцем на найвищій гілці.
Хосе питає:
— Як же мені дістати хусточку? Адже без драбини тут не обійтися. А білий кінь на те:
— Не журися. Поклич орла, якого ти випустив із мисливських тенет, він і дістане.
Так і сталося. Прилетів орел, схопив дзьобом хусточку і віддав Хосе.
Прискакали вони до річки, а вода там каламутна.
Хосе питає:
— Як же мені дістати перстень із дна такої глибокої річки, якщо нічого не видно й невідомо, де він упав?
А кінь:
— Не журися. Поклич рибку, яку ти врятував, вона й витягне.
Так і сталося. Рибка пірнула і випірнула, махаючи радісно хвостиком, із перснем у роті.
Повернувся Хосе до палацу дуже задоволений. Віднесли усе це Белья-Флор, а вона й каже:
— Не відчиню, не покину кімнати, поки того, хто викрав мене із замку, не зварять у киплячій олії.
Жорстокий король пообіцяв виконати її бажання, а Хосе сказав, що нічого не вдієш, доведеться йому вмерти, зварившись в олії.
Увійшов зажурений Хосе у стайню та й розповів про все білому коневі.
А кінь:
— Не журися. Сідай верхи, я поскачу і від бігу спітнію, так ти змасти своє тіло моїм потом, і хай тоді кидають тебе в казан,— з тобою нічого не буде.
Так воно й сталося. Вийшов Хосе із казана і зробився таким гарним і ставним хлопцем, що всі здивувалися, а найбільше — Белья-Флор. От вона і закохалася в нього.
Коли старий і негарний король побачив, що сталося з Хосе, то захотів і собі стати таким, щоб Белья-Флор закохалася в нього. Пірнув він у казан та й ошпарився на кістку.
Тоді всі проголосили королем Хосе, і він одружився з Белья-Флор.
Пішов він подякувати білому коневі за добру службу і поміч у біді, а кінь і каже:
— Ти був добрий і щедрий, і за це дістав справжню винагороду. Завжди роби людям добро, і ніколи не пошкодуєш.
І добрий Хосе, хоч і став королем, ніколи про це не забував.