Сидів собі на грядці один качанець капусти і ніяк не хотів рости — хоч ти йому що.
— Агов, Антуанет! — гукнув господар.
— Чого вам?
— Піди полий качанець.
— Краще я піду погуляю.
— Цуцику, ану вкуси неслухняну Антуанет за ногу!
— Я краще гризтиму кісточку.
— Гілко, відшмагай цуцика!
— Краще я лишуся на дереві.
— Вогню, спали цю гілку!
— Вона надто зелена та соковита; я димітиму без вогню.
— Водичко, залий вогонь!
— Я краще побіжу струмочком по квітучому лугу.
— Корівко, випий всю воду із струмка!
— Я не хочу пити.
— Різнику, ану заріж корову!
— Таж вона сухоребра.
— Смерте, візьми різника!
— А чого ж, залюбки.
— Я зараз заріжу корову! — вигукнув різник.
— Я вип’ю всю воду із струмка,— сказала корова.
— Я вмить заллю вогонь,— сказав струмок.
— Я зараз спалю зелену гілку,— сказав вогонь.
— Я відшмагаю цуцика! — сказала гілка.
— А я вкушу неслухняну Антуанет за ногу! — сказав цуцик.
— Побіжу поллю качанець,— сказала Антуанет.
І почав тоді качанець рости та рости…