На початку світу Ведмідь володів Вогнем. Він зігрівав Ведмедя та його плем’я холодними ночами і давав їм світло, коли було темно. Ведмідь та його плем’я завжди брали вогонь з собою, куди б не йшли.
Одного разу Ведмідь та його плем’я прийшли до чудового лісу, де знайшли безліч жолудів. Ведмідь розпалив багаття на краю лісу, і вони почали їсти жолуді. Жолуді були дуже хрусткими і на смак кращими, ніж будь-які інші жолуді, які Ведмідь і його плем’я коли-небудь їли. Вони відходили все далі і далі в ліс від Вогню, поїдаючи смачні жолуді і шукаючи ще, а жолудів ставало все менше.
Вогонь весело палав деякий час, поки не спалив майже всю деревину. Він почав диміти і мерехтіти, потім почав затухати. Вогонь насторожився. Він вже майже згас.
– Нагодуй мене! Нагодуй мене! – кричав Вогонь Ведмедю. Але Ведмідь та його плем’я зайшли так глибоко в ліс, що звідти вже не чули криків Вогню.
В цей момент через ліс йшла Людина і побачила маленький, мерехтливий Вогонь.
– Нагодуй мене! Нагодуй мене!- В розпачі плакав вогонь.
– Чим я можу тебе нагодувати? – спитала Людина. Він ніколи раніше не бачив Вогонь.
– Я їм палиці та колоди та деревину всіх видів, – пояснив Вогонь.
Людина підхопила палицю і приклала до північного боку Вогню. Вогонь облизував оранжево-синім мерехтливим полум’я палицю, поки вона не почала горіти. Людина дістала другу палицю і поклала її з західного боку багаття. Вогонь, що живився першою палицею, горів яскравіше і витягнувся вище і жадібно пожирав другу палицю. Людина підняла третю палицю і поклала її на південну сторону Вогню і поклала четверту палицю на сході. До цього часу Вогонь стрибав і танцював у захваті, його голод був втамований.
Людина зігрілась біля палаючого Вогню, насолоджуючись чудовими кольорами та звуками шипінням, які видавав Вогонь, поїдаючи деревину. Людина і Вогонь були дуже щасливі разом, і Людина годувала Вогонь палицями кожного разу, коли він був голодний.
Через довгий час Ведмідь та його плем’я повернулися на край лісу, шукаючи Вогонь. Вогонь розлютився, коли побачив Ведмедя. Він полихав до тих пір, поки не став гарячим і таким яскравим, що Ведмідь повинен був закрити очі обома лапами.
– Я не хочу знати тебе! – Вогонь кричав на Ведмедя.
Жахливий жар Вогню прогнав Ведмедя та його плем’я геть, вони не змогли забрати його та взяти із собою.
І тепер Вогонь належить Людині.