Селянин посадив в городі гарбуз і кабачок. Гарбуз і кабачок зійшли і стали швидко зростати.
На городі росло високе дерево. Під деревом селянин поставив палиці, щоб гарбуз і кабачок вилися по ним. Кабачок негайно ж вчепився своїми вусиками за палицю і став обмотувати її. А гарбуз відвернувся від палиці. Він захотів піднятися вище кабачка і обвив високе дерево.
Кабачок побачив, як високо піднялася гарбуз, і попередив його:
– Дорогий брате, навіщо ти так високо заліз на дерево? При сильному вітрі там дуже небезпечно. Коли у тебе будуть плоди, їм доведеться висіти в повітрі без будь-якого захисту. Вітри будуть колихати їх, дощ намочить, і ти не будеш знати спокою. Я порадив би тобі не лізти на високе дерево, а витися краще поряд зі мною. Подумай гарненько!
– Даремно ти турбуєшся за мене, братику. Дерево високе і міцне. Я заберусь по ньому до самої його вершини, і звідти мені буде видно весь білий світ. І все будуть захоплюватися мною, хвалити мене і заздрити мені. До того ж тут більше сонця, свіжий, прохолодний вітерець. Не те, що у тебе там – сиро і темно!
Довго вони перемовлялися, але так і залишилися кожен при своїй думці. Гарбуз продовжував підніматися по дереву все вище і вище; він розпустив своє широке листя, зацвів, і незабаром з’явилися у нього плоди. Великі, важкі, вони звисали з дерева і їх було добре видно здалеку.
Кабачок теж розрісся, і у нього з’явилися плоди; їх ніхто не помічав і не турбував.
Одного разу гарбуз звернувся до кабачка:
– Дорогий брате, подивися, як у мене тут весело. Я бачу подорожніх на дорозі і човни на ріці. А коли дме вітерець, він колище мене, як у човні. Всі милуються моєї красою. Тут так добре, так приємно, як ніде! Піднімайся і ти до мене – будемо разом веселитися.
А кабачок відповів гарбузу:
– Дорогий брате, не сердься на мене, але я не хочу йти до тебе. Я не люблю залежати від кого-небудь. Хоча я і не займаю такого високого становища, як ти, але міцно тримаюся на своїх ногах. Мені тут не страшні ні вітер, ні буря, ні дощ.
Ось настала осіння пора, подули сильні вітри, полили дощі. Плоди гарбуза гойдалися на вітрі і ледве трималися на дереві. Він злякалася і закричав:
– Дорогий брате кабачок, спаси мене, будь ласка! Вітер і дощ змучили мене, я зовсім знесилив і зараз впаду!
А кабачок у відповідь:
– Я давно радив тобі, щоб ти не сподівалася на чужі сили, і попереджав, чим скінчиться твоя затія.
Поки вони говорили, раптом налетів сильний вихор, зірвав гарбуза, кинув його об землю, і він розбився вщент.