Жив в одному селі збіднілий брахман. Кожен день він брав свій старий мішок і вирушав збирати милостиню.
Одного разу брахман йшов лісом, і раптом перед ним з’явилася чарівниця. Вона сказала:
– Я чарівниця і давно хочу тобі допомогти. Подивися, я принесла тобі золото.
Брахман дуже зрадів і відразу схопився за свій великий мішок.
– Але пам’ятай, – продовжувала чарівниця: – якщо золоті монети прорвуть мішок і впадуть на землю, вони негайно ж перетворяться в болото.
Брахман розкрив поширше мішок, і в нього посипалося золото. Коли чарівниця насипала півмішка золота, вона сказала:
– Подивися, мішок твій став важким.
– Ні, ні, сипте, будь ласка, ще! – просив брахман.
І монети знову посипалися в мішок.
Трохи згодом чарівниця знову сказала:
– Послухай, брахман, в твоєму мішку багато золота. Чи не досить?
Брахман вже отримав стільки золота, що міг стати найбагатшою людиною в Індії, але він був жадібний і все продовжував просити:
– Ні, ні, ще! Будь ласка, ще!
Нарешті чарівниця сказала:
– Мішок твій вже повний. Чи задоволений ти тепер?
Але брахман весь тремтів від жадібності і благав чарівницю:
– Підсипте ще трошки, хоч трішки!
Монети посипалися знову …
Але тут мішок від ваги монет тріснув, а золото вивалилося на землю і перетворилося в болото.