Було так: на краю лісу, біля самої дороги, стояла убога хатинка, складена з дикого каменю. У цій маленькій хатинці жила самотня жінка. Вона була дуже стара і дуже бідна. І для того щоб прогодуватися, збирала хмиз, в’язала його в в’язанки і продавала людям, які жили далеко від лісу. Не було у неї ні дітей, ні онуків, – не було нікого, хто міг би захистити стареньку. А ліс великий – хіба мало що може трапитися, хіба мало хто прийде серед темної ночі! Тому вже з вечора, замикала вона міцно-міцно і двері, і вікна
Одного разу вночі вибухнула гроза. Старий будиночок тремтів від гуркоту грому. Проливний дощ тарабанив по старій покрівлі. А бабуся грілася біля вогнища, прислухаючись до шуму негоди. Раптом чує: хтось стукає в двері! Жінка здригнулася: «Кому бути в таку пору?» Тим часом знову постукали, та так сильно, що в бабусі затряслися від страху коліна. Вона кинулася до дверей і запитала:
– Хто стукає?
Через двері пролунав гучний чоловічий голос:
– Відчини! Я втомився, змерз і змок до нитки!
– Але хто ви такий?
– Хосе! – назвав своє ім’я подорожній.
Але бабуся була глуха і за шумом негоди не змогла розчути, що відповіли їй через двері. Старенька перепитала:
– Як вас звати?
Тоді подорожній, вирішивши, що хочуть почути його повне ім’я, крикнув як можна голосніше:
– Хосе Марія Андрес Флорес Фернандес де ла Фронтера!
Звичайно, і ви, здивувалися б, почувши таке довге ім’я! Але в Іспанії нерідко дають людині не одне, а три імені, причому навіть у чоловіка друге ім’я може бути жіночим. А знатні панове до трьох імен додають ще два прізвища: прізвище матері і прізвище батька. Подорожній був знатним дворянином і до цих двох прізвищ додав ще назву свого родового замку. Правда, так називають себе тільки городяни,а старенька, жила постійно в лісі і давно вже не чула таких довгих імен.
Отже, подорожній крикнув:
– Хосе! Марія! Андрес! Флорес! Фернандес! Де ла Фронтера
Почувши відразу стільки імен, старенька насмерть перелякалася. А тут ще грянув грім, і їй здалося, що цілий полк ломиться в двері її убогої хижі.
Вона закричала у відповідь:
– Е, ні! Моя хатина занадто мала, щоб впустити стільки народу! У мене тільки два стільці. Посаджу Хосе і Марію, а куди ж сяде Андрес? Посаджу Андреса і Хосе – буде в образі де ла Фронтера. А Фернандес і Флорес, напевно, забіяки, а забіяки – затіють в хаті бійку. Куди я подінуся, стара? Е ні, ідіть своєю дорогою!
І скільки не стукав перехожий, не відкрила дверей.
Довелося знатному дворянину всю ніч плентатися під дощем по брудній дорозі.