Був собі колись селянин, і мав він троє синів. Жив він у великих злиднях, бо вже був старий і нездужий, а сини все не хотіли братися як слід до роботи. До їхньої садиби прилягав великий, густий ліс. От батько й надумав таке: загадає він синам нарубати в лісі дерева, наторгує грошей і сплатить борги.
Нарешті він таки присилував синів до праці. Першим мав іти рубати дерево найстарший. Прийшов він до лісу і тільки-но замахнувся сокирою на стару, оброслу мохом ялину, як перед ним з’явився велетенський троль та й каже:
– Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!
Як почув хлопець ту погрозу, то кинув сокиру й прожогом помчав додому. Прибіг він до хати, насилу дух зводить, та й розповідає, що його спіткало. Почав батько лаяти його.
– Ти,– каже,– боягуз, мене замолоду ніякий троль не відлякав би від роботи!
Другого дня до лісу подався середній син. Але йому також повелося не краще, ніж старшому братові. Не встиг він рубнути сокирою, як перед ним з’явився троль та й каже:
– Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!
Хлопець побоявся навіть глянути на троля. Він мерщій кинув сокиру й дременув додому. Прибіг він до хати, а батько йому теж каже:
– Ти боягуз, мене замолоду ніякий троль не відлякав би від роботи!
Третього дня найменший син, якого вони прозвали Пічкуром, і собі захотів до лісу.
– І ти зібрався рубати дерево? – засміялися брати.– Та ти ж ніколи й носа не потикав за поріг!
Хлопець нічого не відповів на це, тільки попросив на дорогу харчів. М’яса в матері не було, тому вона відкинула йому чимале кружало сиру. Пічкур сховав сир у торбу і подався до лісу.
Та не встиг він стати до роботи, як перед ним з’явився троль та й каже:
– Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!
Але хлопець був не в тім’я битий. Він підійшов до своєї торби, витяг звідти сир і стиснув його так, що з нього закапала сироватка.
– Бачиш? – гукнув він тролеві.– 3 цього білого каменя аж вода потекла, як я його стиснув. Отак я й тебе стисну, якщо ти миттю не стулиш пельки!
– Ох, пожалій мене! – злякався троль.– А я тобі допоможу рубати дерево!
– Ну гаразд,– сказав Пічкур,– якщо ти допоможеш мені працювати, то я тебе не зачеплю.
Троль так ревно взявся до роботи, що аж тріски полетіли. Того дня вони звалили багато дерев.
Коли настав вечір, троль і каже:
– Ходімо до мене. Адже моя домівка ближче, ніж твоя.
– Ходімо,– погодився Пічкур.
Прийшли вони до тролевої печери. Троль почав розкладати вогнище, а Пічкурові загадав принести води на кашу. Але в печері стояли тільки два залізні шаплики, такі великі й важкі, що хлопець не міг їх навіть підняти.
Попробував він ті шаплики та й каже тролеві:
– З такими наперстками не варто й час гаяти. Я зараз принесу цілу криницю.
– Ні, голубе, не треба! – злякався троль.– Нехай моя криниця стоїть. Краще ти розпалюй вогнище, а я сам принесу води.
Приніс троль води, і вони зварили велетенський казан каші.
– Як ти гадаєш,– спитав Пічкур,– чи не закластися нам, хто кого переїсть?
– Закладімося! – зрадів троль. Він був певний, що цей заклад виграє. Пічкур тоді взяв нишком шкіряну торбу і прив’язав її собі спереду до живота.
От посідали вони до столу і почали їсти. Пічкур одну ложку каші несе до рота, а дві в торбу. А троль їсть і не дивиться, що той робить, їли вони, їли, аж ось троль відклав ложку та й каже:
– Я більше не подужаю.
– Їж,– каже Пічкур,– бо я ще не наївся.
Не хотілося тролеві програвати заклад, і він знову наліг на кашу. Живіт у нього став уже як гора, а каші ще багато. І троль з ляку, що не з’їсть її всю, упав під стіл.
А Пічкур забрав усе золото й срібло з тролевої печери. Тепер батькові було чим сплатити борги і без дерева.