Якось вранці Мафін сидів біля вікна. Перед ним була мисочка з морквою. Ослик снідав і час від часу поглядав на вулицю.
Раптом він побачив листоношу. Листоноша йшов прямо до їхнього будинку. Друзі Мафіна теж побачили його.
Листів ніхто зі звірят не очікував. Але вони все ж таки побігли до вітальні і з цікавістю дивились на вхідні двері. Ось уже стало чути кроки листоноші. Він голосно постукав у двері і почав просовувати листи у спеціальну шпарину. Листи приємно шаруділи і падали на килимок. Друзі кинулися до них. Кожному хотілося схопити листа. Але тут вони згадали “правило” і зупинилися як укопані. Річ у тім, що Мафін і його друзі мали звичку всією юрбою накидатися на листи. Вони виривали їх один в одного і буквально роздирали на шматки. Тому було встановлено суворе правило: листи щодня приймає тільки черговий, решта звірят не мають права їх чіпати.
Цього дня черговим був Мафін. Ослик виступив уперед, розсуваючи друзів, зібрав листи і поніс їх до приятельки Аннет – вона завжди допомагала звірятам розбирати пошту. Друзі вирушили слідом за осликом. Усі оточили Аннет і з цікавістю дивилися, як вона розбирає листи. Адже в листах іноді бувають дуже цікаві речі. Усіх друзів могли, наприклад, запросити куди-небудь у гості… Раптом Аннет простягнула ослику великий чотирикутний конверт і сказала:
– Мафіне! Це тобі!
Мафін просто не повірив своїм вухам. Він узяв листа і вийшов з кімнати. Друзі з цікавістю дивилися на нього.
Обережно тримаючи лист у зубах, ослик пішов до свого сарайчику. Там він відкрив конверт, розгорнув лист, притулив його до дзеркала і став розглядати. Жах як довго він читав! І нарешті прочитав ось що:
Любий Ослику Мафіне!
Ми дуже хочемо, щоб ти до нас приїхав. Англійські діти розповідали, який ти кумедний і як вони люблять твої вистави. Ми теж хочемо посміятися, приїжджай, будь ласка.
Великий тобі привіт.
Діти Австралії.
– Їду негайно! – вигукнув він і побіг складати речі.Ослик був у нестямі від радості. Він помчав до друзів і прочитав лист кожному по черзі.
Мафін поклав у скриню нову літню попону, великий крислатий капелюх, парасольку і, звичайно, багато-багато моркви.
Потім він побіг до моря і відшукав човен. Тюлениха Селлі і пінгвін Перігрин вирішили їхати з ним; обидва були чудовими моряками. Попугаїха Поппі теж не захотіла відставати від друзів. Виявилося, що вона свого часу здійснила навколосвітню подорож з якимось матросом. Гіпопотам Губерт забрався у човен і оголосив, що поїде з Мафіном. “Я вмію добре плавати”, – сказав він.
Правда, побачивши його, інші мандрівники страшенно перелякалися: вони вирішили, що човен неодмінно потоне.
В останню хвилину кенгуру Кетті не витримала. Адже вона родом з Австралії, у неї там багато рідні. І Кетті теж вирішила їхати з Мафіном.
Нарешті усі шестеро розмістилися, і човен відчалив. Решта друзів стояли на березі і махали їм услід.
Спочатку море було спокійним. Але пройшло близько години, як раптом подув вітер. Піднялися хвилі. Вітер дув усе сильніше. Хвилі ставали все більшими. Мафіну й Кетті це зовсім не сподобалося. Бідолахи зблідли і відчували себе огидно. Зате Перігрину й Селлі хитавиця була за іграшку! Поппі дуже розсердилася, а Губерт промовив:
– Яке неподобство! От у моїй милій брудній річці такого ніколи не буває!
Тут друзі побачили величезний пароплав. Він пропливав повз них. Пасажири зібралися біля борту, сміялися і привітно махали Мафінові та його друзям. Ослик і Кетті щосили намагалися усміхнутися і відповісти на вітання, але ніяк не могли. Їм було дуже зле.
На палубу пароплава вийшов капітан. Він подивився на човник у бінокль і гукнув:
– Гей, на шлюпці! Куди прямуєте?
– До Австралії! – відповіли друзі.
– Вам не дійти на такій посудині! – крикнув капітан. – У мене є два вільних місця. Хто піде з нами?
Друзі стали радитися. Чесно кажучи, тільки Мафін отримав запрошення до Австралії. Але Кетті дуже мріяла побачити родичів. Зрештою вирішили: ослик і кенгуру переберуться на пароплав, а Перігрин, Селлі, Поппі й Губерт повернуться на човні додому.
Матроси спустили мотузяну драбину. Пасажири допомогли Мафінові й Кетті піднятися на палубу. Багаж кенгуру лежав у неї в сумці, а скриню Мафіна підняли на мотузках. Потім усі попрощалися з човном, помахали йому хустками, і пароплав вирушив у далеку мандрівку.
Потрапивши на пароплав, Мафін і Кетті одразу повеселішали. Тут було стільки цікавого! Вечорами вони танцювали і грали в різні ігри. Кетті вигравала всі партії в теніс. І не дивно – адже вона так високо стрибала! На дитячій палубі дуже полюбили Мафіна. Він катав дітей на спині і смішив їх. Майже весь час стояла тепла, сонячна погода. Море було синє і спокійне. Іноді, правда, здіймався вітер, починало хитати. Мафінові й Кетті одразу ставало зле. Вони сумирно сиділи, закутавшись у ковдри, і сьорбали міцний бульйон.
Капітан повісив на палубі географічну карту спеціально для Мафіна. По ній ослик міг стежити за ходом корабля і перевіряти, чи довго ще залишилося плисти до Австралії. Мафін підходив до карти щоранку і щовечора і маленькими прапорцями відзначав шлях корабля.
День за днем пароплав підпливав усе ближче й ближче до Австралії. Але якось уночі густий білий туман повис над морем. Туман огорнув геть усе, і пароплаву стало важко йти. Спочатку він ішов дуже повільно. Нарешті майже зовсім перестав рухатися. Мафін страшенно занепокоївся і підійшов до капітана.
– Якщо ми не підемо швидше, – сказав він, – я спізнюся до Австралії. А я ненавиджу спізнюватися.
– Пробач, будь ласка, Мафіне, – відповів капітан. – Я й сам ненавиджу спізнюватися. Але йти швидше у такому тумані я просто не можу. Подивись-но за борт: далі свого носа нічого не побачиш.
Ослик висунув голову: все навкруги оповило густим, вологим, білим туманом. Звичайно, не могло бути й мови про те, щоб іти швидше. Але Мафінові страшенно хотілося допомогти капітану. Очі у ослика були гострі, і він почав щосили вдивлятися у щільну пелену. Нарешті в одному місці туман трішки порідшав. Лише на мить! Однак ослику і цього було достатньо. Прямо перед собою він побачив маленький острівець, а на ньому – багато пінгвінів. Вони стояли рядками і дивилися на море.
– Це родичі Перігрина! – вигукнув Мафін, звертаючись до капітана. – Я впевнений, вони допоможуть нам!
Острівець знову зник у тумані, але Мафін схопив рупор і закричав:
– Гей, на березі! Я ослик Мафін, друг пінгвіна Перігрина! Іду повз ваш острів! Потрапив у біду! Допоможіть!
Сотні пінгвінячих голосів одразу відповіли Мафінові. Птахи негайно ж кинулися в море і підпливли до пароплава. Вони оточили його і повели крізь туман. Попереду пливли розвідники, вказуючи шлях. Вони так добре виконували свої обов’язки, що незабаром капітан віддав команду: “Повний вперед!” Через деякий час пінгвіни вивели пароплав з туману. Знову засяяло сонце. Погода стала чудовою. Мафін подякував пінгвінам. Попрощавшись, птахи попливли назад до свого маленького острова.
– Передайте вітання містеру Перігрину! – гукнули вони.
– Обов’язково! – відповів Мафін.
Так добрі пінгвіни допомогли ослику вчасно прибути до Австралії. Діти були страшенно раді йому. Вони із захопленням дивилися вистави за участю Мафіна і сміялися з його жартів і витівок – точнісінько як англійські діти.